— Я не вмію.
— А він же не знає, скажи, що буде салат, вони, гади, його чомусь дуже люблять. Доїть мене на мої чотири цицьки, якщо брешу. І що можна без подарунка, вони, гади, це теж люблять.
Тепер, сидячи на клумбі, Оля бачила, звідкіля ті квіти були, які в той день припер Костюченко. Ну, що ж — однаково би їх тут витоптали, а так він з’явився з розкішним букетом, що вона насилу не заплакала, бо він квітів ніколи не дарував; а тільки «бутилку», яку сам і випивав. їй не наливав, бо:
— Бо в жінок оргазм, якщо випить, притупляється, настільки, що може навіть назавжди пропасти, — пояснював він ретельно їй, на що він був щедрий, це на пояснення: — А в чоловіків — навпаки. їм треба пити до того, а жінкам після.
Правда, після він не лишав, бо примудрявся в перерві викурити цигарку й додудлити, що лишилося од першого разу; він і сам щиро вірив, наче настане час, що Оля здобуде півпляшки, чи чверть; навіть коли її виставляла вона — нічого на потім не лишалось.
Як ця маленька баночка з жовтою рідиною — вона теж буде порожнісінькою — ось що є в неї, щоби віддячить. Сонце стояло скісно і проникало туди досередини навіть крізь паперового пакетика, іскрившись усередині.
Танька тоді все точно продумала. Так точно, що сама не прийшла.
З’явився Костюченко на годину раніше, як завжди, прорахував, наче прийшов допомагать, а насправді, щоб підкріпитись. Що навіть не приставав, доки нарізав сало, ковбасу:
— От чого грузіни розумні? — повчав він її чи ковбасу грузінами. — Бо вони закусюють наперед, а не після. Бо вони розумні. Й не псують шлунка, шоб у його пустого заливать.
Цюкав він товсто, не тому, що поспішав, а щоб обрізки були грубші; які він тут же долав, аби не псували натюрморт. Хліб він порізати забув. Добре, що Оля графина в нього забрала, бо він би забув, чого його й запрошено.
Бо тут одчиняються двері й точно за графіком постають на порозі Вова, Алік, Жора, Валера. Юра теж прийшов, хоча був запрошений для Таньки, яка хитро не з’явилась, бо сама точно вигадала все це. Не день народження, а як його провести — так, щоб Костюченко знав, і пам’ятав його довше, ніж Олю, гад. Бо він думає, що це так легко, забути. Що коли йому дзвониш про день народження, то він спочатку видєлується:
— Яка це Оля? А-а, Оля, привіт. Ти пробач, що я не поздоровив тебе, бо я не знав, коли він в тебе.
Можна подумати, що він раніше хоч раз поздоровив. І от тепер заходять Вова, Алік, Жорік, Валера, які ніколи не забували, й не тому, що вчилися з нею в школі, а тому, що ставилися до неї, як до людини. Й навіть Юрік, який хоч і був запрошений для Таньки, а теж ставився, хоч та й не прийшла.
І всі дивляться на Костюченка, так, що він почина розуміть. Тобто Танька вірно розрахувала, що коли Оля позбирає їх усіх разом, то обов’язково щось станеться, саме собою. І трапиться, бо коли запрошуєш усіх, щоб прийшли без подарунка, то кожен собі вважає, і тепер всі здивовано дивляться один на одного.
А особливо на Костюченка, який навіть з ними в одній школі не учився, а жив десь на Водозаводі, місці, про яке ніхто в Києві не чув. Якщо, звичайно, сам там не жив. Як Костюченко, який одразу відчув, бо він був хитрован і зрозумів, що це буде йому день народження, а не Олі. Це, якщо він залишиться після нього цілий, або, в кращому разі підранком.
І от всі разом сідають за стіл, і Костюченко розуміє, для чого вони всі сідають, бо їм тепер не вистача одного: швиденько напитися, щоб була їм усім спільна причина, а потім вже цю причину швиденько реалізувать — лупонуть його, водозаводського, і він бачить, що вони садовлять його не біля дверей, а під стіну. Може, б він і не хотів туди сідати, навіть біля балкону його не пустили, бо він був один, а Вова, Алік, Жорік, Валєра були не одні. І навіть Юрік, який з ними в школі не вчився, а виявився з ними, бо його запрошено для Тані, й хоч вона не прийшла, а не стали садовить її хлопця під стіну. А Костюченка. Він бачить, як нарешті щасливішають очі в Олі, бо скільки він її знав, вони ніколи в неї такими не були, загадковими.
— Я хочу сказати, — раптом каже він так швидко, — сказати тост про Олю.
Що усі перезирнулись. Але як ніхто з них ще не випивши, то вирішили випити спершу для початку і ніхто з ним не став спорить, навіть Юрік, який був тут єдиний, хто нічого не зрозумів. Він був запрошений для
Тані, хоч йому потім треба було йти в депо на нічну зміну.
І от Оля бачить, як Костюченко хоче говорити тост. Бо до цього він, гад, їй нічого такого навіть приблизного не хотів казати. Навіть не признавався, де він живе. Та що там! Телефона його робочого не давав, доки вона сама його не взнала. Як і район Водоканала, чи Водозавода — інтуїція лише їй підказала, в якому районі міста він мешкає, бо сам би ніколи не признався, гад.