— Можемо, канєшо. Це кіт, собака, тощо?
Красуня, бо вона була блондинкою, підвела до всіх очі й прошепотіла:
— Це — я.
— Ви, канєшно, звиніть, но ви ж розумієте, ви — людина, а ми — вєтработніки. Й вусиплять вас ми просто не імєєм права.
* Іпзегіїоп — вставка (англ.)
— Гроші. Бо я плачу ж гроші.
— Бо нас посадять.
Чи вона не чула, чи й сама була уявною, як і її сигарета; коли вона припалила натуральну, то глибоко затягнулася реальним димом і, глибоко видихнувши, сказала:
— Уявляєте, мій ідіот зробив вставку. Він взяв ефірну касету з кінофільмом і, нікому не сказавши, вписав на відаку туди шматки з порнухою. Ви уявляєте?
Всі німо уявили, бо ніхто нічого не уявив.
— Уявляєте, з цим, з такими білими-білими тілами, а на них, виявляється, такі рідкі довгі чорні волосини.
І заплакала.
Ветеринарня принишкла, щоби послухати, як жінка це робить. А вона робила й робила, і вчепилася в начальницький білий халат, який одразу став мокрих кольорів. Сльози тим часом густішали; не могли розповісти:
ВСТАВКА
В ліцеї, це почалося ще в ліцеї; знати не могла, чим це скінчиться. Бо Толік був кльовий, а вчителі ні; й не дозволяли дискотеку, хоча в кожного в класі було що туди одягти. Доки дир не здався, зробив помилку: взяв касету з музикою на той вечір і особисто перевірив кожну пісню. Звістка про це облетіла школу, особливо Юлю з Толею.
— Ну, я йому задєлаю, — обурився він.
Таким голосом, що Юля, хоч і була тоді школяркою, бо вона тоді ще не кохала. Толя — хлопчик понтовий, бо з небагатої сім’ї; й тому понтувався ще дужче.
Там, де за сценою шкварчали шнури в підсилювачах і раз-у-раз недоречно гупали колонки, лякаючи учнів, які несміливо просотувалися в залу, спотикаючися об свої височезні підбори, — там Толя підсунувся під апаратуру. Він зробив так: тицяючи звідтам на перемотку магнітофону, кілька разів зупиняв, і, перемикаючи на запис, нашіптував туди найкрутіші слова; й не ті, які виконуються в американській естраді, а ті, які навіть і в нашій ще й разу не співалися.
Потім повернув касету на початок, і почалися танці. Все гаразд, доки фонограма раптом не урвалася — всі стали і в цій моторошній тиші передетоновані модуляції по-зміїному просичали:
— твою в... і в душу... мать, ...дь.
Всі вклякли. Що потім, коли знову бухнула музика, несподівано затанцював лише директор з Яровецькою. З жахом кожен дивився на той танок. Дир тільки зараз зрозумів, чому все життя боровся з дискотеками. Юля тоді зметикувала й пошукала очима Толіка — той стояв під колоною, урочистий, спиною до зали, витягнувшися, він кривив посмішку, тамуючи її. Що Юлю похитнуло. В запаморочливішій тиші чути було лише, як схлипувала завучиха по виховній роботі. Лише не Анатолій; він стояв, тримаючися за колону, аби не впасти од щастя.
Дитинство скінчилося, одного такого разу, працюючи на каналі, вискочивши з літучки, вона пробігла повз невиразну постать, яких по всіх телеканалах задосить в кав’ярнях. Однак якісь розряди затріщали у волоссі і Юля зупинилася, аби струсити їх.
Це був Толік, з усією своєю долею. Що він робив весь цей час — було написано на його сорочці, а, особливо, брюках.
— Привіт, рімембер мі? — блиснув він зубами.
«Чому ця чашка така гаряча? — бісилася Юля за кавою. — Скільки разів тут пила — і на тобі».
— Що таке?
— Обпеклася, — почала шукати хусточку вона.
— Дай я поцілую — і пройде, — не зробивши паузи, він притиснувся губами до її вуст.
Вона б обурилася, якби. Його цілунок затулив кав’ярню; й виштовхнув навіть постійне професійне занепокоєння, що Юлю тут можуть упізнати.
В РЕЖИМІ ВСТАВКИ
Вже кожен перший цілунок затуляв, що було поза ним, під ранок лише вона згадала, що принесла півкіла масла і воно геть розтіклося сумкою. Вона сміялася істерично, бо там були ще касети з «висхідняком»; сміялася, бо збагнула, що це остаточний кінець.
— Не плач, Юльцю, — гладив він її по руці, — я тут таке придумав, вони повзатимуть. Послухай: от що таке інтернет?
— Ну? — утирала вона сльози.
— Інтернет, Юльцю, це ж калейдоскоп, ясно?
Нарешті сльози вмить всохли:
-Ну?
— Це калейдоскоп в значенні вставок. Тобто це — суцільні вставки, бо там можна вставлятися в будь-яке місце, ясно? От і пілот-програму треба робити в стилістиці цілковитих вставок.
Видихнув він переможно.
— Ну? — майже зрозуміла Юля.
— І тоді — наша передача буде вставлять! — Підсумував він. Радіючи, що оця, остання фраза також годиться для дикторського тексту.