Біда лише, що не було власного відика, бодай аматорського, бо для «пілоту» й такий би згодився, з яким треба ходити по комп’ютерах й переганять матеріал для майбутньої програми.
В РЕЖИМІ
Дорогу до Стамбула б не згадувати, була така спекота, що автобус забув боятися придорожнього рекету.
Її почали знімати на відеокамеру, не встигла вона ступити на землю. Добродій поруч з оператором геть був не схожий на турка, особливо, коли виявилося, що англійська його краща за Юлину.
— Ідея дуже проста, — вів він її під лікоть, — нам потрібні слов’янські лиця, бо торгівля йде переважно до вас, так? От і все — слов’яни мають бачити на товарі своє, дуже знайоме обличчя, так?
Це було зайве, бо вона чудово вивчила умови контракту, особливо про гонорар і кількість фотовідбитків, перш ніж їхати сюди. Бо наслухалася про Стамбул, а, головне, начиталася; тому паспорта заховала найглибше.
Юля пояснила, сміючись, що вона б одразу стала під фотооб’єктив, однак просить трохи відпочити з дороги.
— Ну, так, так, звісно, — не одпускав її ліктя Мустафа. — Я гадаю, вам півгодини буде достатньо?
Юля покинула посміхатися. Однак подумала:
«Та біс із вами. Фотографуйте швидше, може, я на цей же автобус устигну тоді назад».
Тому й не образилася, що їй не заброньовано номера в готелі.
«А чого? Сьогодні одбомблюся, біс із ними, з екскурсіями», — запевняла вона себе, сівши чепуритися просто в фотоательє.
Мустафа наче читав її думки:
— Може б ви хотіли пройтися по магазинах? Доки ви кладете грим, я зроблю це. Скажіть, що купити вам в рахунок вашого гонорару?
Він видобув свого примірника контракта, аби зазирнути в суму.
Юля сказала. А тоді пригадала:
— Магнітофон! Відеомагнітофон мені треба, але такий... — вона не могла чомусь пригадати, як англійською буде «режим вставки»: едіт, даббінг? — Інсерт! — Радісно вигукнула вона, згадавши. — Мені дуже потрібен магнітофон, який має функцію режиму вставки.
Власне, через що вона сюди приїхала? Через нього, відака для Толіка. Мустафа уважно записав і це, вийняв калькулятора, підрахував, і вийшло загалом, що не так уже й дорого. Взагалі дуже коректний, як про турка, чоловік, він зник і лише тоді Юля озирнулася павільйоном: подивувало, що в кутку, куди спрямовані софіти, було лише ошатне ліжко.
— Кофі? — по-турецькому запропонував помреж.
— З сендвічем, — по-англійському відказала вона.
Й повернулася до трюмо, вражала тут кількість косметики, можна слона запудрити. Тим часом зібралася бригада й переминалася, доки Юля поснідає. Вона торкнулася вустами кави й сахнулась — ні, не гаряча, а огидно гіркуща, з липким якимось присмаком.
— Це турецька кава, — сміявся, пояснюючи, Мустафа. Він повернувся з оберемком кульків, а, головне, з коробкою, на якій виразно позначався відеомагнітофон. — Ви ж чули про турецьку каву, що є така? Ну от. У нас її готують не так, як у вас. Це смола! — Захоплено коментував він: — Асфальт! Її треба отак, кінчиком язика.
Юля не стала сперечатися, бо їй потрібна енергія — вона перехилила нахильцем, аби увібрати цю гидоту швидше.
Але гидота увібрала її. Утисшися в горло, вона геть не стікала донизу — а одразу спалахнула навсібіч, особливо вгору, в голову; що та встигла лише подумати:
«Чогось підсипали, гади...»
І це було останнє міркування, бо й усі інші одступилися, надаючи місце поштовхам «кави», аж доки вони не осягнули кінчиків пальців; бригада, посміхаючись на це, очікувала. Щоби стерти ці криві вуста, Юля взяла пудру й вирішила всіх закамуфлювати; однак ту було ввічливо забрано й покладено назад під трюмо, крізь яке дівчина з подивом завважила, як її роздягають чужі руки. За якими червонавим дияволом проблискувала відеокамера, чудна така, бо геть не схожа на обіцяного фотоапарата.
Її оголено і ведено до широкого ліжка, куди враз повернулися усі софіти, скеровані руками бригади. Кола од прожекторів розійшлися з очей, Юля побачила добродія, дивного такого, бо він роздягався, вже вилізши на неї; поштовхи «кави» замінилися на інші, правда, не такі пекучі. Особливо не вдавався йому комір, тому що він, смішний, забув скинути краватку, він намагався скинути її, розв’язавши зубами. В таку спеку краватка? Вона здалеку чула свій регіт, од якого їй ставало смішніше; якби їй хто розповів про циркового номера з чоловічим стриптизом під час статевого акту, то вона би зроду не повірила — а той клоун лишив ще на собі черевики, аби струсити їх з ніг разом з оргазмом.
Коли цей одкотився, вона побачила Мустафу — той картинно сперечався з лисим яничаром за жужмо кредиток, які переходили туди й сюди, доки не зникли в мустафівській кишені; бо лисий кількараз озирався на широке ліжко, доки забув торгуватися. На дотик він виявився геть не яничарином, а голим, з одежі лишивши лише вуса, які заважали не лише цілуватися, але й дихати. Юля пробувала одкусити їх, однак вони виявилися справжніми, а не з гриму; це було дивним, отже, він був не професійним актором? Не треба вчити сценічне мистецтво, аби завдавати на широкому ліжкові, напудреному світлом софітів, серед спалахів яких то виринав, то знову ховався зрадливий червонавий вогник відеокамери.