Вона сахнулася, прийшовши до тями. Далі:
— Пробачте, — вдихнула стомлено. Обтрусила з сукні цигарковий попіл, потім: — На чому я зупинилася?
— Повірте, но ви требували, щоб ми — усипили вас.
Усі присутні ветлікарі згідно закивали. Запанувала мовчанка, така, що з підвальних віваріїв чути було підземне скавуління піддослідних собак.
— Ну, ясно. А ви що відповіли? — дивувалася далі жінка.
— Ну, а шо ми можем відповісти? Нам же запрещонно навіть думать про людей, шоб їх умервщлять, це ж не шутки, — виправдовувався головний.
— І даремно, — глибоко затягнувшись, вона повернулася до помешкання очима. — Я працюю на телебаченні, розумієте? Працювала, — видихнула вона ще раз густо, — доки не помогла одному знайомому ідіотові.
Розумію, — заховав назад запальничку старший ветеринар.
— Ну, от, — курила далі вона, — доки він там крутився, то стибрив в апаратній ефірну касету з фільмом, ясно? — Сказала вона присутнім, собі чи цигарці? — І вставляє до того фільма, — тут вона зітхнула, нарешті, без диму, — вставляє нещадиму порнуху. Отак бере й де-не-де, — показала пальцями вона, — де-не-де там шматочками вставляє, таку гидку, уявляєте. Потім, наче нічого не трапилося, швиденько повертає її на місце, гад. Розумієте?
Ті закивали, хоча нічого не збагнули.
— Ну, от, — провадила вона, — а потім тихенько жде. Доки не настає той страшний день, і фільм виходить в ефір. І всі люди, які люблять кіно, дивляться. І раптом бачать там — що?
— Що? — закліпав головний.
— Порнуху! — майже хором випалив колектив.
Запанувала мовчанка розуміння.
— Не пойняв, — не зрозумів начальник, — так при чому ж тут тоді ви? Щоб при свойом умі жизьнь кіньчати.
— Чи ти ненормальний? — допалила, майже проковтнувши, цигарку. — Порнуха ж була та — що знята в Стамбулі!..
__________________
Доп’ю
Немилосердило, аж під ніч набубнявіло, і повітря, і дерева, особливо Петренко. Любив, коли одпускало, бо іншого не любив — там стояли, як стіни, питання. Такі, що коли відповіси, то стоятимуть відповіді.
Петренко напинався, так, що навіть прийшов раніше, ось який він був. Оля теж такою бувала, особливо сьогодні. Цих сьогоднів у них накопичилося вже багато, і Петренко вже починав непокоїтися, чи її мужик взагалі її займив. Бо вона цілувалася точно так, як він сам у восьмому класі. Губами не наперед, а назад. Доки йому не пояснили в дев’ятому класі, що це робиться так: наче ти п’єш із великої пляшки, але не впускаючи досередини повітря — і все стало на свої місця, особливо повітря.
«Як же їй пояснити?» — бідкався Петренко ще однією відповіддю. Такою, якою мусить поставити під сумнів всеньке її подружнє життя. Воно складалося з того, що її чоловік боявся, як би вона не стала алкоголічкою. Бо одного разу той поліз у бачок і знайшов там спершу одмочену етикетку, а потім пляшку горілки.
— Це що таке, я питаю? — питав він.
Оля не могла пояснити. Звідкіля їй було знати про двох сантехніків з жеку, які вкрали одне в одного бухло й'перекрадали, доки один не тицьнув його в заничку, таку хитру, що й сам забув, яку.
І тому кожного разу, коли їй траплялася пляшка, вона несла її до бачка. Чоловік видобував і німів. Аж доки:
«У всьому винен Чорнобиль», — покидав німіти він. І оточував дружину увагою.
Ще один з недоліків у нього був, що він іноді працював у нічну, тоді Оля відсипалася вдень, щоби віддати ніч Петренкові. Яку вона в останню мить лишала при собі. Так, що Петренка вже почали опосідати сумніви, на яких нема відповіді. Як тоді, у восьмому класі, то був час, коли він найчастіше і дуже сумнівався:
«От коли настане, нарешті, час і я стану з жінкою, ну, чоловіком. Так в той момент чи зможу я ним стати?» Слава Богу, коли він перейшов до дев’ятого, то поїхав у пластунський табір. На першому ж зібранні провідник пообіцяв:
— Ми з вас кожного зробимо справжнього чоловіка.
Вже десь перед шостим зібранням Петренко ним став, біля верболозу. Там була, окрім нього, ще Тоня, бо вона була куховаркою, а варити не вміла, і їй було соромно перед кожним хлопцем, особливо перед Петренком, бо тому весь час випадало носити воду — тому вона пішла допомогти йому до річки. Так, що до неї вони не дійшли метрів зо три. Чи два?
Де саме лежав перекинутий човен, куди вона перекинула Петренка. Так швидко, що він не встиг пригадати про те, що «а раптом не вийде». Тоня навчила його усьому, що сама знала, і навіть цілуватися.