І отут хитрий Ломонос почина свої підступи, виряджаючи їх для ясності у форму диспута, до якої студенти вже були призвичаєні церковною наукою:
— Тут гріха ніякого нема, Гришо... Чуєш, Юрік, тут усе простіше: раз вона безплодна геть, що навіть! царственна! особа не може її запліднити...
— Та що ти кажеш? — злякався велет.
— не може запліднити ну ніяк. А раз нема запліднення, то й гріха нема. Бо й зрада подружня у такому випадкові неможлива. Ти подумай, це в тебе такий єдиний шанс, щоби силу свою приборкати й не согрішити при цім. Бо більше такого — не буде...
— Ну, а якщо вона...
— вона нікому не скаже! Це ж якби вона на курорт приїхала, а не в святе місце. Хто ж їй повірить, подумай? — підбурює хитренько Григорія майбутній великий вчений-царедворець.
От саме те, що Ломонос уже тоді мав великі задатки, він і прозирнув наперед, чим для його отєчества може у перспективі обернутися романовська гемофілія, тобто розрідження крові, тобто Жовтневим переворотом імені Троцького 1917 року... І щоб такого не трапилося, він давай ще лютіше напосідатися на нашого землячка:
— Ти патріот чи ти не патріот? Ти краще подумай про свій народ... Оно в Лаври одбирають потроху автокефалію, аби звести її геть на фекалію... А щоб роль її в царстві підкріпити, слід тую дамочку хоч один раз полюбити. Церква ваша здобуде ще більшу славу, а ти посядеш у ній великого сану... Та й, зрештою, друзяко-Грицьку: козак ти чи не козак?!
А тим часом знатна пані, яка поклони била у святій підземній келії, тій самій, де Нестор-літописець переписав усю геть нашу історію на свій копил, за що його б слід переіменувати у Нестора-недописця, тим часом вона вирішила довести цю ганебну справу до кінця. Так, щоби та історія вже ніколи й не квакала. З тим цяя дамочка примудрялася бити поклони таким робом, аби при цьому протилежна її половина якомога задиралася. Коли двері — рип! Що на тому самому задираємому місці в неї умить виросло третє око. І що ж воно ним бачить?
Велетенську бородату постать, вимучену постом і науками. Но церква розрахувала пости на людей середнього зросту, а на Григорія ця норма не дотягала; і це вмить відчула та засекречена жіночка, бо в неї там біля третього ока ще один орган відчуття, який у жінок прозирає глибше за всі очі, разом узяті. І ці знання по безпроволочному телеграфові вмить передалися нашому спудеєві, якого ззаду підштовхував у спину майбутній геніальний єстєствоіспитатель майбутньої Великоросі!'...
Наче та кішка, почала поклони бити ще нижче; лише вона не нявчала при цьому, а таким самим голосом молитви творила: призивала господа так люто, так відверто, зціплюючи при цьому зуби до самого їхнього скреготу — що тут би не лише Григорій, а й їхній старенький ігумен умить відчув би себе господом...
Та як стукне, як стукне при цьому лобом у долівку, — аж підзем-м-м-мелля затр-р-р-ряслися. Так, що аж Григорій од того затрясся, а вона, теє відчувши, вже взагалі затряслася, як самашедча — од чого підхвістя її почало тіпатися з підхвицьом, з підтицьом та підсмиком же... доки вони вдвох не затряслися, й усе те, що накопилося у велетові за часи самоти та посту, вилилося у срамоту та...
І пропало козацтво!
Разом із автокефалією. Разом із Академією. Із дверима в Європу, які будуть забиті для того, щоби прорубати вікно. А тим часом Григорій воздавав і воздавав, доки підземелля те йому не перекинулося... І застугоніла земля Руська, відчувши у самій своїй утробі зачаття кінця своїй власній назві.
І от: що то значить — гріх. І от, що то значить, які шляхи до нього. А особливо — перспектива, із якої постав найбільший гонитель Русі, який, видавши спеціального декрета, відібрав у неї, тільки й того, здавалося б, що ім’я. І от тепер ми, оце оповідання пишучи та читаючи, не усвідомлюємо навіть, що зараз мусить на наших очах відбутися друга половина тої перспективи, а саме: із утворенням нового союзу переобустроїться він у Русь, а ми станемо Малоукраїною.
Тобто й взагалі нічим. Як у пісні співалося: «хто бил нікєм, тот стал нічєм».
Помолилася вона ще із місяць у Лаврі. Доки вже напевне не відчула отим своїм третім оком: чудо церковне не лише відбулося, але й совершилося, тобто воплотилося у небувалий плід; що поклони й молитви її дійшли вже саме до того місця, куди й були направлені. І подалася швиденько до рідної Москви (що в перекладі на руську мову з угро-фінської значить те само, що й Нева, тобто болото).
Поспішала, щоби календарні терміни не дуже потім розбігалися із реальними. І впала ув обіймиська свого царственого чоловіка, знаючи напевне, що то усе попереднє не її провина, а лише його, бо тоді ще не було такої медицини, нащадки Ломоносова ще не розвинулися й не розвинули її, аби завгодя знати, хто із них двох — чоловік чи жінка, хто саме є безплідний. І одразу по обіймах закричала: