Зупинився на краю обриву, що півколом відмежовував Кайзервальд від Старого Знесіння: не втрималось воно на зарослому грабовим лісом плато й скотилося в глибоке провалля, на дні якого синіло озерце, обступлене зграйкою чепурних будинків; з їхньої громади вихоплювалась до неба зелена баня святопокровської церкви, а до храму притулилася ветха плебанія. До неї Юркові треба зайти.
Проте він все ще стояв над крутояром, схилом якого збігала втоптана стежка й губилася в тісноті будинків, що оточили церковну плебанію; за хвилину Юрко спуститься вниз, а там — як Бог дасть...
Готовий був до всього: іншої дороги не залишилося для нього у всьому світі, та він усе ще стояв, наче зважував свої сили.
За Старим Знесінням протягнулася вузька долина, що добігала до недалекого Голоска, заступленого вільховим узліссям; ліворуч, під самим обрієм, виднівся кожух брюховицьких лісів, а на західному прузі підпирали небосхил високі доми Левандівки... І краю цій землі немає, і як могло так статися, що весь безмежний простір України віками заполонений чужинецькими зайдами, а ми — ізгої на власній землі... Та коли страх і нерішучість добираються навіть до мене, то хто вийде на битву, хто поведе за собою тих, які ще дужче за мене сумніваються у власних силах?
Врешті вагання покинули Юрка, й він збіг крутосхилом у безодню Старого Знесіння.
Не стукаючи у двері плебанії, різко відчинив їх, готовий до смерті боротися з напасниками. Однак у прихожій було сутіношно й тихо, з кімнати вийшов високий чоловік у чорному халаті — був то не священик, може, паламар або диякон; чоловік наблизився до Юрка й, вичікуючи, пронизував його гострим поглядом.
«Що скажете?» — спитав суворо.
«Підняв шапку, човни стали», — проказав Юрко й чекав відповіді на свою частину пароля.
«Нехай ворог гине!» — відказав чоловік. Обличчя його розпогодилося, й він, не гаючись, почав давати Юркові розпорядження.
«Назвіть себе... Гаразд. Тепер уважно слухайте... У Синєвидному — третя хата скраю, при дорозі, пароль цей самий. Ваша трійка: ви, Олесь Шамрай, Піскова, 3 — в медичний інститут збирається вступати, й Іван Ферлей, він зі скрипкою ходить на заняття в консерваторію. Про Синєвидне повідомте лише одного, будуть потрібні стрічі. Хай то буде Шамрай. Ви його добре знаєте?»
«Ми з ним вчилися у Міській гімназії».
«Ну то все... Йдіть від мене голосківською долиною. Ви абітурієнт Політехніки, ходите на консультації до професора Сербина. Напевне, знаєте його... А нині вийшли прогулятися Кайзервальдом...»
...Першого жовтня 1939 року у Львові запрацювали школи й інститути. Олесь Шамрай записався в медінститут на фармацевтику, де був недобір, і він не мусив складати вступних іспитів... Після зустрічі з Юрком Сербином тримав від ОУН завдання очолити міжвузівську молодіжну організацію «Нова генерація», якою керував з Кракова колишній в’язень польських тюрем, засуджений на Варшавському процесі до смертної кари нинішний провідник революційного відламу ОУН Степан Бандера.
В оунівському підпіллі запанував мобілізаційний дух. Олесь відбував систематичні зустрічі з керівниками трійок, організовував явочні квартири й підтримував зв’язок з Юрком Сербином.
У бойківських горах поблизу Парашки, у занедбаній лісничівці, старшина Карпатської Січі Теодор Довбек заклав для волонтерів військовий табір, куди сходились колишні січовики, уцілілі під час мадярського погрому на Червоному полі біля Хуста. До них прилучалися хлопці зі Славська, Корчина, Синєвидного, й коли їх набралося чотири чоти по тридцять чоловік, почали магазинувати в бункерах зброю, відібрану в жовнірів польської армії, розгромленої німцями; займалися стрілецькою підготовкою, вивчали картографію, виходили на бойові вправи. Вишкільними таборами — у Синєвидному, Уторопах та Збаражі — керував Крайовий провідник ОУН Клим Легенда.
Й чим жорстокішими ставали більшовицькі репресії в Галичині, тим активнішала військова підготовка ОУН до повстання. Провідник ОУН Бандера закликав зберігати сили до того менту, коли розпочнеться війна між Гітлером і Сталіним, однак втримати від революційного чину молодь, яка обрала своїм вождем не поміркованого Андрія Мельника, а радикального бійця Степана Бандеру, було вже неможливо.