— Владюшо!
— Я вже сорок років Владюша! Але я і слова не скажу, поки ця тварюка буде сидіти тут! — закричав я. Побачив, що Пастор узявся за голову.
— Шановне зібрання, я попереджав вас, що реакція пана Владюші на мою появу буде різкою… — почав Чеснаков.
— Завали їбало, падло! — заверещав я.
— В окрему кабінку його! — наказав ведучий. Десь його обличчя я бачив. Депутат, чи що.
До мене підскочили охоронці, схопили й потягли в якусь будку в залі. Запхнули туди і зачинили. Я почав битися, щоб відчинили двері, кричав, намагався висадити віконце будки, в яке видно було зал. Здається, там мене не чули, тільки бачили.
— Пане Владюшо, припинить цю істерику, — сказав ведучий, і я почув його через динаміки, що були у кабінці.
— Випустіть мене! Випустіть!
— Ні, не випустимо. Ми хотіли поговорити з вами як із цивілізованою людиною, але ви своєю поведінкою позбавили нас такої можливості. Будемо розмовляти з вами у будці. Ви чутимете все обговорення, але виступати зможете лише у справі й без лайок та образ, інакше я вимикатиму ваш мікрофон. Вам зрозуміло?
Я хотів кричати, матюкатися й нищити, але в цій кабінці метр на метр я був наче звір у клітці. Ледь примусив себе заспокоїтися. Важко дихав, але кивнув.
— Я заспокоївся.
— От і добре. Отже, починаємо засідання нашої слідчої комісії, присвячене діяльності групи Владюші Бар-Кончалаби, яка організувала третій фронт оборони України, — сказав ведучий. — У слуханнях беруть участь двадцять чотири народні депутати, включені до складу комісії. Вони представляють усі фракції парламенту.
— Вибачте, можна запитання? — Я ще важко дихав, але вже був спокійний. Я розумів, що робив неправильно, коли піддався гніву.
— Так, пане Владюшо.
— Тобто тут присутні члени «Опозиційного блоку»?
— Так, два депутати.
— Я не зможу відповідати на запитання комісії при них, бо це відкриті зрадники, які діють проти України.
— Пане Владюшо, це депутати, яких обрав український народ!
— Якщо зрадник має мандат, він стає зрадником із мандатом!
— Пане Владюшо, не можна без рішення суду називати когось зрадником!
— А можна людину без рішення суду спочатку арештувати, потім віддавати на смерть, а потім запихати в клітку, наче дикого звіра?
— Ви поводилися неправильно, тому…
— Я прошу вибачення за свою попередню поведінку й прошу вивести мене звідси. Я обіцяю дотримуватися цивілізованих норм поведінки.
— Я поставлю це питання на голосування. Голосуємо, колеги. Скільки за? Вісім за. На жаль, рішення не прийнято, пане Владюшо, ви залишаєтеся у будці.
— Поставте на голосування і питання щодо представників опоблоку.
Поставили, там за видалення проголосувало лише троє.
— Що ж, продовжуємо засідання.
— Дозвольте ще одне запитання, — попросив я.
— Що? — невдоволено сказав ведучий.
— Я хочу знати, що сталося з моїми людьми.
— Вони в безпеці, під охороною…
— Я перепрошую, але я хотів би їх побачити. Інакше я відмовляюся відповідати на будь-які ваші питання і припиняю співпрацю. Зрозумійте, працівники міліції віддали мене на певну смерть кремлядським агентам. Як я можу вірити МВС? Можливо, і моїх колег вони охороняють так само, як і мене, тобто дозволили їх знищити. Мені потрібно побачити своїх людей, а після цього я готовий відповідати на будь-які питання.
Ведучий замислився, порадився з присутніми. Пастор сказав, що моя вимога цілком слушна і її можна швидко виконати. За кілька хвилин хлопців привели. Цілі. І Бухгалтер, і Мовчун, і Георгій. Побачили мене, зраділи, мабуть, не знали, що я живий.
— Дуже радий вас бачити, хлопці, — сказав із будки. — Зі мною все добре, сподіваюся, що після цього фарсу ми продовжимо свою боротьбу.
Хлопців вивели.
— Що ж, продовжуємо. Пане Владюшо, розкажіть, будь ласка, про третій фронт, який ви взялися організовувати. Що це таке, і для чого він потрібен?
— Третій фронт — це система захисту країни від кремлядських чудовиськ.
— Що ви маєте на увазі під словом «кремлядських»?
— Я маю на увазі темні сили, які сидять у Кремлі, керують кацапами й намагаються захопити Україну.
— Ви не могли б утриматися від ксенофобської лексики на кшталт «кацапів»? — поставив вимогу ведучий.
— Міг би, але не знаю, як називати слуг кремляді. Це точно не росіяни, бо росіяни закінчилися чи то в 1917 році, чи то в 1920-му, коли останні кораблі Врангеля відправилися з портів Криму. Не знаю, як їх назвати, окрім як кацапськими. Ну, добре, буду називати радянськими, якщо вам полегшає. Але головна увага мусить бути до кремляді, бо саме вона посилає чудовиськ, щоб знищити нас.