— Мені начхати на автора, мені потрібен був гідний персонаж, який зміг би протистояти «штірліцу», завдавати ударів і, врешті-решт, перемогти.
— Але «штірліц» досі діє!
— «Штірліц» сьогодні думає лише про одне — як упоратися з Іваном Карповичем. А коли так, йому вже не до того, щоб нашкодити нам. Іван Карпович уже виконав частину свого завдання.
— Тільки чи виконає іншу! — крикнув Чеснаков. — Як ви могли доручити монархістові справу, від якої залежить доля України? Ви знаєте, як називалася перша книга про нього? «Стовп самодержавства»! А ви знаєте, що той Іван Карпович — насправді син російського вельможі? Блакитна кров!
— І що?
— Як що? Йому близькі ідеали імперії!
— Син російського вельможі не буде служити більшовикам. Тим паче, що Іван Карпович загинув у боротьбі за Україну. Персонажа з аналогічним досвідом і вмінням у мене просто не було.
— Можна було спробувати запросити Фандоріна! Його автор, Борис Акунін, прихильний до України!
— Автор не впливає на персонажа після того, як книжка йде у друк. Це, по-перше. По-друге, щоб боротися з енкаведистським покручем «штірліцем», треба бути не витонченим дворянином, як Фандорін, а людиною з характером Івана Карповича. Тільки він міг досі залишатися живим і сісти на хвіст чудовиську!
— Він уже вбив кількох людей! — закричав Чеснаков.
— Маячня. — Я посміхнувся.
— Такі факти справді є, — запевнив ведучий. — Хто б іще користувався наганом у наш час?
— Той, хто хотів заплямувати репутацію Івана Карповича. Зрозумійте, шановні, він — дуже й дуже непроста людина, але якби він хотів робити щось протизаконне, то робив би це значно акуратніше, а не світився з єдиним у Києві наганом.
— А може, він так само пустився берега? — спитав ведучий.
— Так само? — перепитав я.
— Ну, дехто вважає, що ви відчули безкарність і коїте що хочете, не замислюючись про наслідки.
— Не можу коментувати якісь нісенітниці.
— А чому б не спробувати домовитися зі «Штірліцем»? У нього мати українка! Треба не просто воювати, а перетягувати супротивників на свій бік! — крикнув Чеснаков.
— У співробітників НКВС, а нині кремлядських чудовиськ, немає ані матерів, ані батьків. Так само я ніколи б не вів із ними перемов, бо єдина їх мета — обдурити і знищити.
— Ну, Штірліц не здавався таким уже злодієм… — зітхнув ведучий.
— То артист Тихонов не виглядав, а «штірліц» — плоть від плоті кремляді, підступний мерзотник, який піде на все, аби тільки досягти поставлених цілей. Лише Іван Карпович міг дати раду з ним. І дає.
— Добре, повернемося до вчорашнього дня. Чим ви займалися на пагорбі? — спитав ведучий.
— А хіба пан професор вам не розповів?
— Ми б хотіли почути це від вас.
— Я викликав одне чудовисько.
— Яке саме?
— Назвати я його не можу, це мій козир, який я прибережу для вирішального моменту.
— Ви мусите назвати, — твердо сказав ведучий.
— Не мушу.
— Пане Владюшо, ми — слідча комісія Верховної Ради, яка…
— Я не називатиму чудовиська, поки воно не вступить у бій. Усіх чудовиськ, які вже воюють, я вам назвав. Оприлюднити назву того, кого я викликав учора, не можу, бо це зашкодить боротьбі. Не сприйміть це як неповагу, це просто бажання перемогти заради України.
— Він мусить назвати чудовисько, щоб ми знали, кого він викликав. Пан Владюша — добрий фахівець, у цьому немає сумнівів, але він досить безвідповідальна людина, що звикла не перебирати методами, — як ми побачили на прикладах Ментожера чи Білої вбивці. Викликані ним чудовиська можуть бути вкрай небезпечні для країни, — заявив Чеснаков.
— Жодне з них не становить небезпеки для України, — заперечив я. — Для деяких продажних чиновників — так. Для України — ні.
— Коли щось або хтось переймає на себе функції правоохоронних органів і вбиває без суду та слідства, це небезпека для України, — заявив ведучий.
— Я вже казав і повторю ще, що для України головна небезпека — не чудовиська, принаймні наші, українські, а повністю деградований державний механізм, включно з продажними правоохоронними органами й судовою гілкою влади. Але я б не хотів витрачати час на безплідні дискусії. Я не назву імені чудовиська, яке викликав, бо воно у резерві. Це не обговорюється.
— Ви поводитеся досить нахабно, пане Владюшо. І це може погано для вас закінчитися.
— А чого мені боятися? Якщо нам не дадуть продовжити боротьбу нас знищать. Усіх нас, усю Україну.