— Собаці собача смерть. Лівак! — Я поліз до наступного. — Олександр Соколовський!
— Так, письменник-романіст, був есером, кілька разів сидів під комуністами. Історичний роман «Богун». Арештований у 1937-му, розстріляний за рік.
— Ну, есер не більшовик. Годиться! Неси! — крикнув я охоронцю. Той підхопив ящик, я присвітив наступний. — Григорій Епік! Це ж треба, яке прізвище!
— Так, зараз. — Георгій швидко набирав і зачитував. — Письменник, перекладач, повість «Восени» про комуніста-переродженця, таврував пристосуванців. У романі «Петро Ромен» оспівував зростання радянської технічної інтелігенції. Визнав причетність до терористичної організації, написав, що всіх їх треба розстріляти, як скажених псів. Ув’язнення, розстріл.
— Зламався чувак. Але там же катували. Підходить. — Відштовхнув ящик, прочитав напис на наступному. — Клим Поліщук.
— Автор історичних романів… — читав Георгій. Прибіг Мовчун, я показав йому, який ящик брати. — … Емігрував до Польщі, повернувся в радянську Україну. Романи «Гуляйпільський батько» та «Отаман Зелений». У засланні дружина, потім засудили його. У 31-му році. Просидів до 37-го, розстріляли.
— Історичні романи — добре. — Відсунув ящик. — Євген Плужник!
— Поет, драматург. Хворів на туберкульоз. Арештований у 1934-му, за два роки помер у таборі від хвороби.
— Те що треба!
Прийшов захеканий охоронець. Ледь плентався.
— Давай, хлопче, швидше! Доля України залежить від тебе!
Я не перебільшував. «Стаханов» наближався. Кремлядь здогадалася, що я зможу знайти протиотруту їх письменницьким чудовиськам. Ну, нічого, подивимося, хто кого!
— Валер’ян Підмогильний! — крикнув я. Поки що в ящиках траплялися лише незнайомці. Ну, я ж і книжок не читав. Мене цікавили лише чудовиська, а про них книжки друкувати було заборонено. Хіба що старовинні.
— Письменник і перекладач, один із найвидатніших прозаїків українського Розстріляного Відродження.
— Хоч не комуніст?
— Та бозна. Одружився з донькою священика. Бальзака перекладав.
— Бальзака? Я квартиру знімав на вулиці Бальзака. Що далі?
— 34-й — арешт, табір, 37-й — розстріл.
— Те що треба, беремо. — Я потягнув ящик. — Так, іще один Підмогильний, і ще!
У Підмогильного було вісім ящиків, і я наказав виносити всі. Мовчун із охоронцем бігали як божевільні.
— Машина приїхала? — спитав я. Мовчун тільки головою закрутив. Ні. Але я в Бухгалтері був упевнений. — Так, Кость Буревій. Що за людина?
— Дивлюся. Буревій — поет, драматург, із Воронезької області, але за походженням українець. Есер, після перемоги більшовиків пішов із політики. Вигадав персонажа Едварда Стріху. Потім його витиснули з літератури, у 34-му арешт і розстріл.
— Те що треба! Наша людина! — У Буревія було два ящики. Відсунув їх. Поліз далі. — Юліан Шпол!
— Це ж, мабуть, єврей! — засумнівався Георгій.
— І що? Коли людина за Україну, так хоч бурят! Читай, що за Шпол такий!
— А ні, наш, це в нього псевдо Шпол, а так він Михайло Яловий. Поет і прозаїк, із Полтавщини, однодумець Хвильового.
— А це хто?
— А бозна, потім подивлюся. Так, був у есерах, потім у «боротьбистах», це партія така була. Був членом ВАПЛІТЕ.
— Це ще що таке?
— Вільна академія пролетарської літератури.
— Тю. Тобто лівак? — Я посунув ящик геть.
— Та зачекай! Арештований у 33-му засуджений за підготовку замаху на радянське керівництво. У 37-му розстріляний.
— А, ну це інша справа. — Я витягнув ящик.
— Машина приїхала! — Це прибігла пані Ялина.
— Нехай Бухгалтер допомагає тягати ящики, а ви там стережіть. Так, Хвильовий.
— Зараз, дивлюся. Так, справжнє прізвище Фітільов… — почав було Георгій.
— Що? Кацап? Далі можеш не читати! — махнув я рукою.
— А чим вам Хвильовий не вгодив? — здивувалася пані Ялина, що почула нашу розмову і повернулася зі сходів.
— Переконаний більшовик. Воював із гетьманцями та петлюрівцями, — зачитав Георгій.
— Тьху, зараза! Справжній кацап!
— Він — талант!
— Пані Ялино, нам тут не таланти потрібні, а патріоти! — Я відкинув ящик Хвильового. Але наступний був теж його. І ще, і ще, і поруч ящики. — Та скільки ж його тут!
— Він був справжньою зіркою тодішньої літератури, автором гасла «Геть від Москви!» — уїдливо сказала пані Ялина.
— Ну, гасло правильне, — засумнівався я. — Що там, Георгію, арештували і розстріляли?
— Та ну ви що, пане Владюшо, хіба можна бути таким невігласом! Хвильовий застрелився! — крикнула пані Ялина. Доводилося кричати, бо шум із-під землі ставав дедалі гучнішим.