— З тобою, — тихо сказав Мовчун. Не пояснював чому.
— Я теж. Треба спробувати. Я розумію, що шансів наче немає, але з вами занадто цікаво, — тихо сказав Георгій. Він боявся, тремтів, і око в нього сіпалося.
Я подивився на хлопців, покрутив головою.
— Ну що ж, добра команда в мене зібралася. Гаразд. Тоді відпочиваймо. Вдень нам, мабуть, не вибратися звідси, в вночі спробуємо.
— Владюшо, у нашого господаря є човен. Можна переплисти через Дніпро, на тому березі нас не чекатимуть, — запропонував Бухгалтер.
— Подивимося, — кивнув я. — Які ще новини?
— Іван Карпович таки дістав «штірліца». Ось відео. — Георгій показав планшет. — На відео було видно, як із під’їзду на Шовковичній виходить чоловік із повним пластиковим пакетом. Трохи накульгує, але йде швидко. Із будинку вибігають хлопці з пістолетами, починають стріляти. Чоловік відстрілюється. Кладе двох нападників, потім виштовхує з припаркованого авто водія, сідає і їде геть. На повторі видно, як чоловік кидає пакет, а з нього щось викочується. — Це голова «штірліца»! Ось, її пізніше сфотографували!
На фотографії голова з обличчям артиста Тіхонова, «штірліци» випускають саме такі.
— Машину потім знайшли за кілька кварталів, а вбивця зник. І ті хлопці, які в нього стріляли, зникли. Залишили два трупи на вулиці без жодних документів і третій в орендованій квартирі. Труп без голови. «Штірліц», якого вбив Іван Карпович. Ось, я зробив фотографію з відео. — Георгій показав. Точно — Іван Карпович. — Він крутий!
— Та щоб Іван Карпович із «гебнею» якоюсь не справився! — Я аж рукою махнув. — Про Білу вбивцю нічого не чути?
— Поки що ні. А от «чорних» росіяни, здається, зупинили. Кілометрів за сто від Москви. Принаймні пожежі припинили ширитися. В інтернеті кажуть про величезні людські втрати, про сотні тисяч загиблих, але, згідно з офіційними даними, загинуло кілька сотень людей.
— Брешуть. «Чорні» взяли десятки міст і тисячі сіл, селищ, містечок. Навіть якщо населення частково евакуювали, все одно тисячі залишилися. Ну, хай воюють.
— Наш Генштаб заявляє, що в битві під Пирятином знищив великий підрозділ загарбників. Про чудовиськ не згадують, як і про те, що вони до Канева пройшли й на Тарасовій горі ми з ними билися. За офіційною версією, проривалися сепари і їх розгромили ще під Пирятином, а в Каневі лише ми хуліганили, стріляли й висаджували все в повітря. І знаєте, для чого ми це робили, за офіційною версією?
— І для чого?
— Щоб викрасти кістки Шевченка, а потім вимагати за них викуп! Оце таке навигадували! — обурився Георгій.
— Хай брешуть що хочуть. Що там, більше новин про вторгнення немає? Кремлядь має завдати нового удару.
— Та поки що ні. Тільки на Донбасі стало тихо. Останні дні майже не стріляють. Розвідка каже, що російських військ значно поменшало.
— Звісно, поменшало. Вони ж усі сили кинули на «чорних». Де ж вони вдарять? Може, вже і вдарили, а ми не помічаємо. Точно немає новин? Нічого підозрілого?
— Дивлюся. — Георгій гортав стрічку новин. — О, пані Ялину арештували в Києві. Звинуватили в допомозі нам.
— Ну, хоч не вбили.
— А більше нічого особливого. Хоча ось є дивна новина про параліч залізничного сполучення у Росії.
— Що за параліч?
— Неофіційно люди пишуть, що з усіх напрямків знімаються пасажирські вагони й тепловози, мобілізовані для якихось незрозумілих потреб. У РЖД сказали, що не коментують дурниць, але багато хто розповідає, що рух пасажирів по залізницях майже зупинено, а всі потяги забрано.
— І куди їх забирають?
— Та в тому-то й річ, що потяги стоять на місцях, наче чекають чогось. І пасажирів не возять, і стоять. Навіть евакуацію з районів, на які напали «чорні», проводили автомобільним транспортом, а не потягами!
— Ну, так, щось дивне. Стеж за цим, — наказав я. Почув гуркотіння машини. — Здається, до нас гості.
Мовчун миттю пробіг до воріт.
— Менти, — сказав тихо, без жодної паніки.
— Ховайтеся, хлопці, й не вилазьте, — наказав я. Побіг у хату, заліз на горище, принишк біля малюсінького віконця. Машина зупинилася, потім у ворота постукали.
— Костянтинович, Костянтинович! — погукав хтось. Клацнула клямка, хвіртка відчинилася, у двір зайшли четверо міліціонерів. Один із пістолетом — мабуть, дільничний, а троє з автоматами — мабуть, підсилення. — Костянтинович! Може, на річку пішов? Там у нього човен. Костянтинович!