Зупинилися у дворі, роздивлялися, прислухалися.
— Зараз на соломі подивимося. Він сьогодні самогон купував, мабуть, напився. Коли нап’ється, любить на свіжому повітрі спати.
Дільничний пройшли до сінника, знайшов там господаря. Спробували його розбудити, але де там. Тільки мугикав щось, а очей не відкривав. — От, свинюка, нажлуктився вже!
Дільничний і по щоках плескав, але притомності не повернув.
— Може, водою холодною? — спитав один із ментів.
— Та як є вода… — Дільничний пішов до літньої кухні. — Порожні відра!
— Так набери!
— Тут колодязь метрів за двісті, ще й по схилу дертися! Чому тут ніхто, крім Костянтиновича, не живе? Бо з водою погано. Хер із ним, пацани. Бачите ж, що нікого немає. — Дільничний несподівано пішов у сарай. Понишпорив, вийшов із капелюхом, повним яєць. — Пригощайтеся, хлопці, голодні ж.
Били яйця і пили їх сирими. По три штуки на брата вийшло. Походили ще, зазирнули в будинок і підвал, узяли по слоїку варення й консервованої курятини. Доповіли кудись, що перевірили, все чисто, їдуть далі за планом.
— А що воно у Каневі вчора було? — спитав дільничний.
— Та той Бар-Кончалаба зі своєю бандою почав стрілянину, а там туристи, дитину вбили.
— Кажуть, якісь чудовиська були на Тарасовій горі. В мене кум живе неподалік. Чув, що страшне робилося.
— Поменше слухай дурниць. Бандити там були, бандити.
— Оце б їх знайти та мільйон заробити!
— Дурню, хто тобі той мільйон дасть! Гроші керівництву підуть, а нам у найкращому випадку грамоту вручать. Поїхали!
З тим і пішли. Ми посиділи трохи й повилазили. Георгій тремтів.
— Я в кутку сховався, мент заходить і починає там нишпорити, яйця шукав! Ось зовсім поруч зі мною! Думав, що все, зараз торкнеться мене! Ледь не закричав!
— Може, треба було на них напасти, роззброїти, забрати форму й спробувати на їхній машині втекти? — спитав Бухгалтер.
— Ні, ризиковано. Почекаємо тут до ночі, а потім подумаємо, що робити. Поки що відпочиваймо. Тільки б поїсти чогось.
— Ну, це легко, — запевнив Бухгалтер.
Узяли в погребі картоплі, знайшли шматок сала, стали смажити. Вже майже готово було, коли прибіг Георгій.
— Пане Владюшо! Дивіться! — Дав мені планшет. — Відео, зняте вчора увечері в Саранську. Там на вулиці, що вела до вокзалу, ще з вечора заборонили рух, перекривши всі виїзди бетонними блоками. Увечері вимкнули вуличне освітлення. І дивіться, що далі!
Темрява, майже нічого не видно. Потім з’являється машина дорожньо-патрульної служби з увімкненими сиренами й фарами. Вона їхала на маленькій швидкості, наче вела когось. За нею темрява, у темряві помітно якісь рухи.
— Що це? — спитав я.
— Хтось іде. Свідки кажуть, що йшов натовп. Що за натовп, не знають.
— Солдати?
— Ну, солдатів радше б везли вантажівками до вокзалу. А ще ось! — Георгій показав кілька фотографій. — Їх зробили вранці. Бачите, вся вулиця у плямах землі. Наче землю возили. Точніше, глину.
— І що це означає?
— Я не знаю. Сліди вели до вокзалу. Того ж вечора з вокзалу вивели всіх пасажирів, сказали, що надійшов дзвінок про мінування будівлі. Звичайні потяги скасували, пасажирам повернули гроші, але два ешелони стояли на далеких коліях, а вже під ранок рушили на південь, до Пензи. І в цих двох ешелонах були забиті вікна!
— Забиті?
— Так, дерев’яними щитами! Всі до одного вікна! Про схожі ешелони повідомляють і з інших регіонів Росії. Багато хто бачив, багато фотографій, є відео. І в інших містах перекривали дороги, що ведуть до вокзалів.
Я задумався.
— Вони щось готують. Це точно, я відчуваю! Щось замислили!
— Усі записи про перекриті вулиці та ешелони із забитими вікнами активно прибирають. Я тільки скопіюю, а вже немає. Жодної офіційної інформації, жодних коментарів. Удають, що нічого не відбувається.
— А куди йдуть усі ці ешелони?
— Начебто на південь.
— Куди саме?
— Зараз спробую дізнатися. — Георгій занурився у планшет.
— Що це може бути, Владюшо? — спитав Бухгалтер. — Перекидають війська?
— Їхні війська зараз зайняті зупинкою «чорних».
— Тоді що? Вантажі якісь? Зброя?
— Який сенс возити зброю пасажирськими вагонами? Не зброя. Точніше, зброя, але не та, до якої ми звикли.
— От тут пишуть, що величезна кількість пасажирських ешелонів нагромадилися біля станції Ліски. Але там навіть місцевих жителів не підпускають близько до колії. Чутно лише, що постійно проходять ешелони в бік станції Валуйки. Зараз подивлюся, де це. — Георгій відкрив мапу.