Це була успішна тактика, поки в бій не вступив «майонезик». Його жовтуваті фігури неквапливо сунули вперед. Я вдарив імпульсами, щоб перевірити цю зброю. Удар був настільки потужний, що «майонезик» здригнувся й розлетівся в різні боки. Частина потрапила на мого бойового робота. Я закрутив ним, щоб струсити «майонез», але той не струшувався, а кинувся на мене. Всі плями несподівано збіглися в одну, а та накрила мене й почала душити. Я спробував зірвати її, але майонез проходив крізь пальці, його неможливо було відшкрябати, а душити він продовжував. Я з усієї сили стрибнув, спробував збити майонез у повітрі, але де там! Чудовисько почало забивати камери спостереження, залишало мене без зору. Один за одним екрани в моїх очах заливалися жовтуватою масою.
Спробував використати вогняний меч. Увімкнув його й спрямував на себе. Це було ризиковано, я міг пошкодитись, але іншого виходу не було. Закричав від болю, бо вогонь почав пекти. Ще знеболювального! Ще! Знову стрибнув, махнув руками, і засохлий майонез став опадати шматочками. Наказав провести очистку камер, приземлився, вже не стріляв імпульсами, бо розумів, що це небезпечно передусім для мене. Раптом «майонез» вибухнув. Чесно кажучи, я не чекав від нього такого, навіть подумати не міг, що він на це здатний. Не просто вибух, а спрямований вибух! Потужний струмінь збив мене з ніг і огорнув товстим десятисантиметровим шаром, який одразу почав стискатися, щоб я не міг рухатись. Я підняв потужність до максимуму й викинув праву руку. Хотів пробити. Вдалося, кулак виліз назовні, але не більше. Я не міг підвестися. Бухгалтер знову почав стріляти.
— Виривайся, виривайся! — закричав він.
Я ввів собі максимальну дозу люті. Заверещав, увімкнув вогняний меч, розрізав «майонезик» у кількох місцях, послабив тиск і вже зміг підвестися на коліно, коли удар збив мене з ніг, а потім щось надзвичайно важке притиснуло мене до землі. Монстр зібрався в єдину гору і став надпотужним! Я рубав мечами, але вони швидко згасли, залиті. Я не міг звільнитися. У цього чудовиська не було центру рішень, який можна було знешкодити. Кожна крапля була всім «майонезиком». Вони могли обмінюватися інформацією на відстані й координувати дії.
Я дав собі ще одну дозу войовничості. Вона була більша за максимальну, але в ситуації певної смерті нічого не залишається, крім як ризикувати. Удар у голову, дев’ятий вал люті, я завібрував і кинувся в останню атаку, щоб вирватися з обіймів, а потім знепритомнів. Мозок не витримав навантаження. Темрява, тиша і спокій. Коли розплющив очі, думав, що побачу Мовчуна. Він мав бути першим, із ким би я зустрівся на тому світі. Але поруч сидів Бухгалтер. Ну, так, він теж загинув. І Георгій. «Майонезик» мусив розчавити бойового робота.
— Живий? — спитав Бухгалтер.
Я лише слабко усміхнувся. Питати у мертвого, живий він, чи ні — непоганий жарт.
— Нам знову пощастило, — сказав Бухгалтер. Він був блідий і виснажений. Я побачив небо. Підняв голову й помітив купи посірілого «майонезику». Я був живий?
— Що трапилося?
— Салогуб прийшов вчасно. І вдарив по кремляді. Це ти його викликав?
— Він сам відчув, що необхідна допомога. Він зміг перемогти?
— Так, вони довго билися, але зміг. Сало є сало. Ти як?
— Добре, — сказав я й затремтів. Нога, нога, нога! Біль. Я знову знепритомнів, і це був мій порятунок. Коли наступного разу розплющив очі, був ранок. Співали пташки. Я лежав у кімнаті приватного будинку. Нога боліла, але досить помірно. Побачив поруч Георгія, який заснув над ноутбуком. Поруч двоє чоловіків у військовій формі. Теж куняли. Я подумав, що замало відпочив. Сил бракло. Вирішив іще поспати. Провалився в сон, аж поки мене не почали будити.