— Але то дні, а не чудовиська!
— Не прості дні, а головні дні для кремлядської міфології! Раніше ще був «великийжовтень», але зараз його ніхто не святкує, тому його й не використовують, бо потужності немає. А ось ці троє дуже потужні, бо навіть в Україні багато хто святкує цю херню. Дуже добре, що їх нарешті випустили проти нас.
— А що ж тут доброго? — спитав Бухгалтер, який трохи віддихався.
— Те добре, що це дуже потужні чудовиська. І якщо кремлядь їх випустила, значить, резервів у неї небагато. Я давно їх чекав і дочекався.
Над головами пролетіли ракети-тюльпани, які вибухнули попереду.
— Треба відступати. — Я подивився на Бухгалтера. Той кивнув. Підхопив мене, і ми побігли лісом. По нас досить активно стріляли ракетами. Бій біля санаторію повністю припинився, і чудовиська могли зосередитися на нас. Шукали, стріляли. Я відчував, що Бухгалтер заморився. Все ж таки тягати мене важко. — Давай зніму бронежилет.
— Ні, осколки, небезпечно! — закрутив головою Бухгалтер. Ми впали на землю. Справді, осколки щільно летіли над нами й потрапляли в стовбури. — Георгію, зможеш понести Владюшу?
Георгій здивовано подивився.
— Я візьму автомат і спробую відволікти чудовиськ, — пояснив Бухгалтер.
Георгій підбіг до мене, ледь підняв, зробив кілька кроків і закрутив головою.
— Ні, я не потягну. Давай краще автомат. Спробую відволікти.
— Не наближайся до них. Просто стріляй і одразу тікай, щоб тебе не накрило. — Бухгалтер підхопив мене. Розбіглися в різні боки. Потім позаду пролунала черга. І за кілька секунд багато вибухів ракет. Ревіння чудовиськ. Я прислухався. За хвилину ще одна черга. Живий Георгій!
Попереду почулося гудіння важкої техніки. Бухгалтер побіг туди. Нас ледь не розстріляли свої.
— Не стріляйте! Не стріляйте! — заволав я. Ми вибігли з лісу. На дорозі неподалік стояло кілька БТРів, поруч залягла піхота. Бухгалтер побіг до них. Я відчував, як він заморився, але біг, не зупинявся.
До нас вискочив якийсь майор.
— Що відбувається?
— Напад на санаторій! Я — Владюша Бар-Кончалаба!
— Я бачу! У нас наказ вивезти вас!
— Вивозьте. Накажіть БТРам їхати по-одному так ми спробуємо заплутати чудовиськ!
Ми залізли в один із БТРів, поїхали. Бухгалтер лежав і тільки важко дихав. Я хвилювався за нього. Ми їхали десь годину позаду чулися постріли й вибухи, по рації доповіли, що підбитий один БТР, а потім іще один. Потім по чудовиськах ударили з «Ураганів», розвідка зафіксувала кілька прямих влучань, але потвор це не зупинило. Аж нарешті по рації доповіли, що на них хтось напав і їм стало не до військових.
— Ну нарешті. — Я усміхнувся.
— Наші дні напали? — спитав Бухгалтер, який трохи оговтався.
— Ні, бо в нас немає днів. День незалежності почали по-справжньому відзначати лише останні кілька років. Покрова? Теж не масове свято. День пам’яті жертв Голодомору — не свято, а день пам’яті. Нам нікого виставити з днів, принаймні зараз.
— То хто на них напав?
— Стара гвардія: Людина борщу, Шпиль і Салогуб. Мусять перемогти. — Я дуже на це сподівався. Невдовзі по рації доповіли, що бій припинився. Розвідка рушила дізнаватися, що і як. — Скажіть, нехай знайдуть у лісі Григорія. Він може бути поранений, йому треба допомогти. Він дуже важливий!
Моє прохання передали по рації. Ми їхали ще кудись. У мене знову заболіла нога. Попросив у бійців аптечку. Там було знеболювальне. Самотужки вколов. Полегшало. Розвідка доповіла, що кремлядських чудовиськ знищено. Потім — що знайшли Георгія. Мертвого. Близько десятка осколкових поранень, одна з ракет вибухнула поруч із ним.
— Лайно, — тихо прошепотів я. Бухгалтер скривився. Мабуть, докоряв собі, що відправив Георгія на смерть. А що було робити?
— Ти все правильно зробив, Бухгалтере. І ми виграли. Ми таки виграли. І у кремляді мало резервів. Ще кілька боїв — і війна закінчиться. І якщо третій фронт вистоїть, усе буде не дарма!
Бухгалтер кивнув. Невдовзі нас пересадили в мікроавтобус і повезли кудись далі. Вже коли почало сутеніти, ми заїхали до Фастова й зупинилися на якомусь приватному подвір’ї. Нас завели в будинок. Не більше десяти бійців охорони. Насправді що менше, то краще, бо чудовиськ вони все одно не зупинять, а так краще ховатися. Я попросив алкоголю, нам принесли пляшку коньяку. Випили, пом'янули Георгія. Він був хороший хлопець. Вляглися спати. Я прокинувся серед ночі й побачив, що Бухгалтер дрімає поруч, тримає зброю напоготові. Потерпи ще трохи, Бухгалтере, кінець уже скоро. Потерпи. З тим і заснув. Мені снилася Біла вбивця.