Президент скривився, наче лимон з’їв.
— Так-ось, на місце поховання мусить полетіти хтось із генералів і чиновник рангом не нижче віце-прем’єра. Вони зачитають ваш указ про присвоєння полковнику звання Героя України та офіційно вибачаться за дії попередників, через які було вбито справжнього патріота і талановитого військового.
— Але ми до чого? Чому ми мусимо вибачатися? — заперечив якийсь мордатий дядько у смішному однострої — мабуть, міністр оборони.
— І чи правильно, що ми будемо покладатися на допомогу людини, яка планувала заколот проти влади? — спитав іще один, у цивільному. Обличчя його було знайоме, можливо, це був начальник СБУ.
— Шановні, ви, мабуть, не зрозуміли особливість ситуації. Ця особливість полягає в тому, що я не виголошую думки для обговорення, я виголошую накази, які мусять чітко і швидко виконуватися. Якщо, звісно, ми хочемо виграти.
Ви б бачили їх мармизи! Вони всі наче щавлю наїлися! І з якою ж ненавистю дивилися на мене! Звикли наказувати, звикли бути головними, а тут якийсь каліка на костурі керує ними. Вони б хотіли мене знищити, але я сподівався, що інстинкт самозбереження в них виявиться сильнішим. Принаймні в тих, кому кремлядь не пообіцяла життя й нові посади, а таких, я був упевнений, на вищих щаблях української влади багато.
— Пане Владюшо, в мене таке враження, що ви навмисно дратуєте нас, наче нариваєтеся на неприємності. Для чого це вам? — спитав якийсь доглянутий чоловік у дорогому костюмі. Він білозубо усміхався мені, засмаглий і впевнений. Мабуть, теж якесь велике цабе, коли вліз в розмову.
— Мені потрібно, щоб накази виконувалися швидко. Тільки тоді ми зможемо перемогти. Неприємності мені не потрібні, але й лякати вони мене не лякають, бо після чудовиськ якось важко лякатися людей. — Я подивився на президента. — У гвинтокрилі мусить бути панотець — звісно, не московський, — щоб відспівав Болбочана. А місцеві нехай попіклуються про прибирання території, щоб перед паном полковником не було соромно. Так, ідемо далі. Ось на фотографіях «колхоз». Величезна, метрів вісім у діаметрі голова, що котиться й нищить усіх вогнем або хапає довгим потужним язиком. Її важко буде знищити.
На мене дивилися. Мовчали.
— Щось не зрозуміло?
— Колхоз? — перепитав президент.
— «Колхоз».
— Але зараз же колгоспів немає, звідки в них сила?
— «Колхози» нагромадили багато сили, коли нищили людей. Їм досі вистачає. «Колхоз» теж не вміє плавати, тому для нападу обрано безрічковий напрямок. Проти «колхозу» треба піднімати куркулів.
— Кого?
— Учасників селянських повстань та спротиву колективізації. Там неподалік Роменський район, багато могил убитих повстанців. Делегації на кожну, щоб губернатор особисто зачитав наказ про присвоєння звання Героїв України посмертно. Вибачатися не треба, їх не український уряд нищив, а більшовики. Вперед. Нам потрібно не менше півсотні повстанців! І щоб не сплутали з радянськими солдатами, загиблими під час Другої світової. То були непогані хлопці, але проти «колхозу» можуть воювати не так віддано, як треба.
— Пане президенте, є нові зображення! — У зал забіг чоловік у цивільному. Поклав на стіл кілька фотографій.
— Що це таке? — Президент тицьнув пальцем у велику пляму, що закрила собою чималий шматок землі.
— Здається, «конармія». Так, вона.
— Конармія?
— Так, та сама, яка спочатку плюндрувала Україну, а потім ледь не захопила Польщу, але отримала в пику під час «Дива на Віслі». Про неї ще книжку написав Бабель. «Конармія» досить потужна, її ж останнім часом розкручують у Росії. Багато книжок про будьонівців вийшло, серіал зняли, «Вершники справедливості», зараз кіно готують. Перший російський істерн, як відповідь американським вестернам. Разом із «чапаєм» «конармію» розкручують.
— І хто проти Конармії? Махно? — спитав президент. Я здивовано подивився на нього.
— Махно? Та хіба можна покладатися на лівака!
— Це досить відома у всьому світі фігура. Його знищили більшовики.
— Більшовики знищили багато народу, зокрема і своїх посіпак, і загибель від їхніх рук ні про що не свідчить! Махно весь час воював проти України, підтримував червоних, Крим разом із ними штурмував. Так, батька підтримало багато селян, спокушених його балаканиною та можливістю пошарпати. Але Махно був ворогом України і залишається ним. Немає сенсу його піднімати, бо він знову побіжить служити Москві.