Бухгалтер усміхнувся і кивнув.
— Правду кажеш, щось мене занесло не туди.
За вікном почувся рух. Бухгалтер вихопив пістолет. У нього таки була чудова реакція.
— Спокійно. Це, мабуть, Сірко. Відчини вікно.
Бухгалтер обережно пройшов до вікна. На підвіконні хтось став. Уже ледь-ледь починало світати, і в цьому слабкому світлі ми побачили силует козака у гостроносих чоботях, шароварах, жупані, з оселедцем і двома гарматками, що перехрещені стирчали з-за спини.
— Доброго здоров’ячка, — сказав гість.
— Доброго. Заходьте, вельмишановний Сірко.
Той стрибнув на підлогу, ледь не провалив її.
— Бачу, я перший.
— Так, можете поки що відпочити з дороги.
— Я люльку наб’ю, — сказав він і присів до стіни на підлогу, взяв кисет з тютюном та люльку.
Потроху починало світати. Я побачив здивоване обличчя Бухгалтера, який не міг відірвати погляду від Сірка. А той набив люльку і з задоволенням курив. У двері постукали. Бухгалтер пішов відчиняти. Повернувся з Іваном Карповичем. Той був трохи незадоволений.
— Коли вже справи закінчаться? Я додому хочу, до доньки й коханої жінки, — сказав із претензією.
— Сьогодні останній бій, — пообіцяв я.
— Гаразд. — Він кивнув і скинув наплічник. — Тут зброя і якісь ліки.
— Бухгалтере, там знеболювальне.
Бухгалтер узяв із наплічника і вколов. Мені значно полегшало. У двері ще раз постукали. Прийшов Четвер Загорулько зі снайперською гвинтівкою, замотаною в тканину, щоб не привертала уваги. Привітався, присів під стіною.
— Що за гвинтівка? — спитав Бухгалтер.
— «Манліхер», — тихо сказав Четвер.
— О, «манліхер» я поважаю, — кивнув Іван Карпович.
— Гармати кращі! — втрутився Сірко.
На вулиці почулося іржання. Бухгалтер підбіг до вікна, обережно визирнув і залип.
— Там тачанка!
— Дика Ганна приїхала, — зрадів я. Невдовзі в двері постукали. Зайшла Дика Ганна. У довгій спідниці, з широким поясом, за яким були шабля та два маузери.
— Привіт, хлопці. Кого мочимо?
— Зараз усі зберуться, і розповім.
Голос мій трохи тремтів, я хвилювався в такому поважному товаристві.
— Випити є? — спитала Дика Ганна. Я не знав, що це за персонаж, але одягнена і озброєна вона, як у двадцяті роки. Мабуть, тодішня отаманка.
— Є. Бухгалтере, налий дамі.
— Та чого ж тільки дамі? — здивувався Сірко й похапцем підхопився. Так підскочив, що аж дулами гарматок стелю зачепив.
— Добре, наливай усім.
Пляшка коньяку розійшлася, наче брехня по селу. У двері знову постукали. Бухгалтер пішов відчиняти. Почувся його скрик у коридорі.
— Андрюхо!
Повернувся весь у сльозах. Цього я від Бухгалтера не чекав. За ним зайшов хлопець, що мав досить дивно дивний вигляд: високий, худий, жилавий, з обличчям, наче витесаним сокирою, з полум’яним поглядом і високим чолом. Хлопець був перемотаний стрічками набоїв, а в руках тримав шестидульний кулемет, як із американських фільмів. Суворо дивився на нас і ніжно — на Бухгалтера.
— Це Андрюха, кулеметник, — тихо сказав Бухгалтер.
— Привіт, Андрюхо.
Він у відповідь щось замугикав.
— Андрюха не розмовляє. Але все розуміє.
Дивився на кулеметника з ніжністю, наче на рідного брата, якого давно не бачив.
— Ну, що, всі у зборі. До справи, — сказав я. Мене накривало, знеболювальне було потужне, я не те що болю не відчував, я кайфував! Уявляв, як Біла вбивця усміхатиметься на небесах, коли я зроблю те, що запланував. Ти будеш задоволена, присягаюся, кохана! — Нам потрібно буде взяти ось цю будівлю. Офісний хмарочос у Печерському районі. Він колись належав одному великому українському олігархові, а потім його віджала корпорація «S. S. А.». Корпорація завжди так вчиняє, вона нічого не будує сама, тільки рейдерить і віджимає. Ось ця будівля на мапі Києва.
Я показав усім екран ноутбука.
— Ми висуваємося звідси, підходимо до будівлі. Її охороняє близько сотні озброєних бійців корпорації. Вони в чорній формі, зі срібними емблемами. Добре озброєні й підготовлені. Їх можуть нагнати більше. Можливо, кілька сотень.
— Та яка різниця, — сказала Дика Ганна.
— Ага, що більше ворогів, то більше їх можна вбити, — зареготав Сірко, який явно хотів сподобатися Дикій Ганні.
— Не виключено, що нам спробують вдарити у тил. Загони охоронців, які стоять поза будівлею, менти чи армія. Треба бути готовим до всього. Офіси вищого керівництва корпорації — між 24-м та 27-м поверхами. Мене цікавить голова Наглядової ради Богославський. Його можна впізнати за відрубаною лівою рукою. Її відрубала Біла вбивця, тому він мстився їй.