— Владюшо, присядь, — сказав Іван Карпович. — Може працювати снайпер.
Вони з Четвергом та Андрюхою стали навколо мене, наче прикривали. Попереду загримотіла важка техніка. Я подивився. Кілька танків і БТРи. Вишикувалися на дорозі.
— Зупиніться! — прокричав хтось у гучномовець. — Інакше ми будемо стріляти!
— Хто це говорить?
— Генерал Хромченко, командувач київського гарнізону.
— Це Владюша Бар-Кончалаба. Прибирай своїх людей, генерале, інакше мені доведеться їх прибрати самому.
— У мене наказ!
— Плюнь в обличчя тому, хто тобі наказав, бо він тебе підставив!
— Пане Владюшо, я присягав! Я мушу боротися із заколотами.
— У мене не заколот. Я їду до «S. S. А.», щоб знищити корпорацію. Вони заслужили.
— Усі кажуть, що ви хочете захопити владу.
— Я не знаю, хто там що каже, я хочу знищити «S. S. А.» і зроблю це, будуть мені заважати чи ні. Генерале, ти справді хочеш повоювати?
Він не відповів. Здається, зв’язувався з кимось по рації. Ми ж наближалися.
— Будьте готові, що танки вистрелять.
Усі кивнули.
До танків залишалося метрів сто, не більше.
— Пропустіть їх, пропустіть! — несподівано закричала жінка з балкону будинку уздовж дороги. — Пропустіть! Це ж Владюша!
І тут з балконів та вікон закричали десятки, сотні людей.
— Він Україну рятував! Він створив третій фронт! Ви бачили, скільки він кремляді поклав? Він бореться з чудовиськами! Пропустіть його! Пропустіть! — Цілий хор кричав. Я бачив, як розгублено озираються солдати. Потім генерал махнув рукою.
— Ми відходимо, але якщо ви спробуєте пробиватися на Банкову, ми атакуватимемо! — крикнув він. Чекав моєї відповіді.
— Мене це не цікавить. Нехай боїться «S. S. А.»!
Генерал махнув рукою, танки почали розвертатися, піхота сідала в БТРи. Невдовзі армійці поїхали геть, звільнивши шлях. Ми рушили далі. За кілька хвилин побачив цілий натовп журналістів із мікрофонами й камерами, що бігли назустріч.
— Не зупинятися, — сказав я Дикій Ганні. — Панове журналісти, звільніть дорогу, якщо потрібні коментарі, я їх надам, ідіть за нами!
Кілька знімальних груп спробували стати перед кіньми, але вмить отримали батогом від Дикої Ганни і відскочили. Всі групи були зі ЗМІ, що належали корпорації. Мабуть, розраховували затримати мене так.
— Куди ви їдете, пане Владюшо?
— Я їду нищити корпорацію «S. S. А.». Сьогодні буде її останній день, присягаюся.
— Це одна з найбільших українських корпорацій! Її знищення вб’є українську економіку!
— Брехня. «S. S. А.» справді велика, але це ніщо інше, як пухлина. Велика й отруйна. Ми позбавимося її й допоможемо країні! Проведемо операцію. Можливо, на початку буде трохи гірше, але потім ми одужаємо і Україна стане сильнішою.
— Але за що нищити найбільшого в України платника податків? Вами керує помста за ногу?
— Мною керує справедливість. Той, хто скоїв злочин, мусить бути покараний. На жаль, останніми роками «S. S. А.» лише коїла злочини, набиралася шалених багатств і ніяк не відповідала перед суспільством. Тепер настав час все змінити!
— Президент виступив категорично проти знищення «S. S. А.».
— Що ж, сьогодні в нього з’явиться привід посумувати.
— Президент заявив, що корпорація «S. S. А.» є хребтом української економіки, патріотичним бізнесом, який надає велику допомогу під час війни.
— Корпорації — пиздець. Принаймні її керівництву. Ми зітнемо голову, а хребет нехай далі працює на Україну.
— Удар по «S. S. А.» — це удар по Україні!
— Маячня.
— У війні вас з корпорацією зацікавлені росіяни!
— Ще одна маячня.
— Володимир Путін назвав голову корпорації Ігоря Богославського своїм особистим ворогом. Ви тепер нищите ворогів Хуйла?
— Я нищив і нищу ворогів України.
— Ви розумієте, що війна в центрі Києва призведе до величезних втрат серед мирного населення?
— Ніякої війни не буде. Я просто прийду, візьму голови Богославського та його заступників і піду. Все відбудеться швидко і майже непомітно.
— За нашими даними, Богославський зараз за межами України. Ви будете штурмувати порожню будівлю!
— Богославський у своєму кабінеті на 24-му поверсі. Він закляк і чекає мене. Не хвилюйся, падло, я вже скоро! — зареготав у камеру.
— Ви напідпитку? Чи під наркотиками?
— Я в ейфорії від того, що спочатку переміг кремлядь, а зараз знищу кляту корпорацію!
— Хто ці люди разом з вами?
— Це моє військо. Найкращі чудовиська, які допоможуть мені досягти горлянки Богославського.
— Будь ласка, їдьте тихіше, ми не встигаємо! — попросили журналісти, які почали відставати від тачанки.