— Вогонь! — заволав я. — Це біороботи! Вогонь! — Вихопив пістолет і почав стріляти сам. У мене тремтіли руки, я не міг поцілити, але мій наказ почули. Стрілянина відновилася. Кулі потрапляли в натовп Білих убивць, перебивали їм тіла, біороботи починали диміти, падали в судомах, але намагалися підвестися й бігти далі. Хоч повзли, а лізли, щоб виконати наказ і вбити мене та моїх людей. Кілька кинулося до Дикої Ганни, але та вихопила шаблю і потужними ударами зрубала їм голови. Андрюха взагалі не підпускав близько, косив з кулемета, а Сірко високо, метрів на двадцять, підстрибнув і з повітря почав стріляти з гарматок. Ядра врізалися у бруківку, розривали її на шматки й нищили біороботів осколками. Вони поклали багато, але кілька десятків фальшивих Білих убивць прорвалися й побігли до мене. Іван Карпович та Бухгалтер почали стріляти, збивали їх довгими чергами. Одній я впритул вистрелив у лоб. Друга кинулася на пістолет, отримала кулю, але вибила зброю, а вже третя притиснула до бруківки і почала душити залізними руками. Я намагався розірвати руки, хоч і знав, що це неможливо, провалювався в непритомність, устиг тільки подумати, як же добре померти від руки Білої вбивці, нехай вона й несправжня, а біоробот.
Потім мене плескали по щоках. Побачив Бухгалтера. Поруч гримотів бій. Уже не такий жвавий.
— Я живий? — чесно здивувався.
— Живий, живий, — кивнув Бухгалтер. — Перший поверх зачищено, що далі?
— Далі десант. — Я спробував підвестися.
— Залишайся тут! Ми самі!
— Ти що! Я мушу вбити Богославського! Допоможи!
Бухгалтер зрозумів, що немає сенсу зі мною сперечатися, і подав руку. Допоміг підвестися й дійти до наших вогневих позицій. Андрюха з Дикою Ганною вже були всередині, добивали останніх охоронців, які не схотіли здаватися.
— Іване Карповичу, залишайтеся тут, дивіться, щоб ніхто не втік. Нікого не випускайте, бо ці мудрагелі з керівництва корпорації можуть перевдягнутися в охоронців і спробувати втекти в такому вигляді.
— Гаразд.
— Сірко, Четвер і Бухгалтер зі мною. Сірко, зроби дірку десь на двадцять восьмому поверсі. Там і десантуємося.
Сірко дав чергу зі своїх гарматок, пробив у склі хмарочоса дебелу діромаху.
— Чіпляйтеся хлопці, полетіли.
— По одному, ми важкі.
— Тю, та які там важкі! Чіпляйтеся! — Я обхопив його шию, те саме зробили Четвер і Бухгалтер. Останній ще й притримував мене.
— Ну, з Богом, Парасю, — сказав Сірко, присів і відштовхнувся від землі. Ми полетіли. Дуже дивне відчуття, в яке важко було повірити. Набирали висоту так швидко, що по нас навіть не стріляли. Здивовані охоронці дивилися з-за розбитих чорних вікон, мабуть, повірити не могли в те, що бачили. Та й летіли ми швидко. Сірко прилетів до пробитого у вікнах отвору, висадив нас, дав кілька залпів по коридору, вибивши двері. Назустріч з’явилося кілька охоронців, почали стріляти, але Четвер і Бухгалтер їх швиденько поклали. Сірко на такий дріб’язок не розмінювався.
Ми пройшли до ліфта, Сірко виламав двері, схопився за трос.
— Чіпляйтеся! — Ми повисли на ньому, наче виноградинки на китиці. Почали спускатися. Сірко проїхав потрібний поверх, почав дертися знову вгору.
— Зачекай, — попросив я. Узяв автомат у Бухгалтера й постукав дулом у ліфтові двері. Почалася стрілянина. Десятки куль пробивали двері, билися в стінку шахти. Нас розстрілював цілий загін. Охоронці чекали. Стріляли півхвилини, потім почали перезаряджатися. І тут ми почули, як щось дзенькнуло. І ще, і ще. Підняли голову й побачили, як рвуться посічені кулями дроти, з яких складався трос. Ось-ось на нас мав упасти ліфт.
— Ахай тобі абищо! — вилаявся Сірко і кинувся до дверей, що перетворилися на друшляк. Удар — і двері вилетіли. Ми вистрибнули в коридор і побачили охоронців, що закінчували перезаряджати автомати. Позаду пролетів ліфт. Четвер і Бухгалтер почали стріляти. Потім до них доєднався Сірко зі своїми гарматками. Він прийняв на себе кілька куль, які мали влучити у мене. Бухгалтер теж був поранений, скрикнув, а потім розгублено дивився, як рани на ньому затягуються.
— Як це? — спитав він, геть ошелешений.
— Це життя, — пояснив я. — Дароносець тобі життя дав. Але тепер стережися, бо його мало залишилося. Вперед!
Ми побігли вперед. Хлопці бігли, а я ледь шкутильгав з милицями. Сірко пострілом із гарматок вибив броньовані двері, за ним нас чекали охоронці з кулеметом, але він вистрелив знову. Дим, пилюка, крики. Ми пробігли до розкішної зали засідань. Тут збиралося керівництво «S. S. А.». І звідси мав бути хід до кабінету Богославського. Я побачив переляканого клерка, попросив Сірка навести на нього одну з його гарматок.