— І що ж сталося?
— Дівчина не змогла покохати Шпиля. Вони були надто різні. Вона втекла від нього. Шпиль довго шукав її, а потім знову став мертвий і кам'яний.
Даніела зітхнула. Я так і знав, що її ніжну душу вразить ця історія.
— А що господар цього Шпиля, барон? — спитав Бухгалтер.
— Він загинув. Уже під час революції. Устиг збудувати на пагорбах величезний будинок, де жив із кількома вірними слугами й Шпилем, що був за охоронця. Селяни так боялися чудовиська, що трималися від лісу на пагорбах подалі. Коли почалася революція, ніхто з місцевих не насмілився йти грабувати маєток, а от заїжджі, почувши про статки фон Шпіла, прийшли до його обійстя. Вимагали грошей. Барон викликав Шпиля, який жив у підвалі, й Шпиль повбивав нападників. Одного разу бандити залізли в будинок непомітно, встигли застрелити барона до того, як виліз Шпиль. Так чудовисько стало жити саме. Потім була та нещасна історія з коханням до білявки, після якої Шпиль зненавидів людей. Але до білявок, особливо до тих, що співають, він, як і раніше, дуже охочий.
— Що значить «охочий»? — спитала стривожена Даніела.
— Він любить їх слухати.
— І все?
— І все, нічого більше бути не може, — заспокоїв я.
— Чому?
— Тому, що немає чим, якщо я правильно зрозумів суть питання. Шпиля створювали як слугу та охоронця й лишили його без статевого органа.
— Але чому ж він тягнеться до білявок?
— У тому-то його й трагедія, що він хоче кохати, але не має чим. — Я зітхнув. — Ну, добре, ходімо.
Ми подерлися вище. Вийшли на велику галявину з геть вибитою травою. Посередині вкопаний величезний стовп. Поруч кам'яна брила метри два заввишки.
— Ну все, прийшли, — сказав я пошепки.
— Що це за місце? — спитала Даніела.
— Тут ви будете співати. Ми прив’яжемо вас до стовпа, і ви заспіваєте.
— Що, прив’яжете до стовпа? Ви знущаєтеся? — Даніела дуже образилася.
— Слухайте, ну, так треба. Ми вас ледь-ледь прив’яжемо, просто щоб ви не впали зі стовпа. Ви заспіваєте, Шпиль почує вас і прийде. Зніме зі стовпа, поставить ось на цю брилу, сам уляжеться поруч і слухатиме, сповнений ніжності. На столі вже стоятиме спирт і сало зі снодійним. Шпиль вип’є й закусить, невдовзі засне. На цьому ваша робота закінчиться, ми відвеземо вас до Києва, подякуємо за участь у порятунку України.
— А що як ваш Шпиль нападе на мене?
— Жодного разу він не нападав на білявок, жодного разу, — запевнив я. Хоча насправді випадки такі були. Та я не мав права говорити про це, бо Даніела б відмовилася нам допомагати. — А тим паче ваш голос! Господи, та в мене серце розривається, коли я чую, як ви співаєте! Що там казати про чудовисько — воно розтане, коли почує вас.
Я манірно вклонився. Мені треба було переконати її полізти на цей стовп і співати.
— Він точно безпечний? — спитала вона.
— Даніело, присягаюся всім, що в мене є, — Шпиль не зробить вам нічого поганого. Він буде просто слухати і плакати. Я досліджую чудовиськ уже багато років і знаю, про що кажу. — Я аж долоню поклав на серце, щоб виглядати переконливим. — Хлопці, поставте самогон і сало на брилу.
Бухгалтер підсадив Мовчуна, той уже з брили узяв самогон та сало, розставив їх, відкрив бідон. Даніела помітно вагалася.
— Підсади мене, — попросив я Бухгалтера, виліз на брилу, відлив самогону у флягу, потім насипав снодійне в бідон. Поколотив самогон, потрусив снодійним на шматки соленого сала.
— З’їсть? — спитав Мовчун і кивнув на частування.
— Так, він любить випити, коли слухає спів, — кивнув я. — Ну що, пані Даніело, прошу сюди.
Я подав їй руку. Співачка закусила губу.
— Я не знаю… Якось ризиковано… Ніколи не співала для чудовиськ.
— Даніело, вам мусить бути особливо цікаво! Всім потім зможете розповідати, як угамували чарівним голосом чудовисько — і не просто так, а заради України!
— Я не довіряю чудовиськам.
— Даніело, довіряйте мені, а я вже знаю про чудовиськ геть усе!
— Але…
— Ви можете відмовитися, ваше право. Але мусите зрозуміти, що тоді наша група не зможе виконати завдання, а Україну буде знищено. Всю, повністю.
— Що? — Даніела злякалася, придивлялася до мене, чи, бува, я не жартую. Але я не жартував, я зробився дуже серйозним.
— Або ви станете героїнею, яка врятувала Україну, або ми всі помремо. Вже до кінця тижня. Під важкими чоботами військ кремляді. Або змушені будемо тікати за кордон.