— Це я.
— Слухаю.
— Мені потрібна важка техніка на південь від Охтирки. Якомога швидше кинути туди війська й зупинити прорив з півдня.
— З Харківщини? — здивувалася Тетяна Павлівна.
— Зі Святогірська.
— А що в Святогірську?
— Почитайте новини. — Я вимкнув телефон. Даніела заспівала. У неї таки був гарний голос.
— Він почує? — спитав Бухгалтер.
— Почує. Завжди чув.
— До нього часто привозять білявок, що співають?
— Десь раз на рік.
— Що ти маєш на увазі?
— Навколо пагорбів — тисячі гектарів родючих земель. Їх орендатори — великі агрокомпанії, які хочуть, аби ніщо не заважало господарювати на цих ланах. А Шпиль може заважати, бо нервує від самотності. Приблизно раз на рік йому привозять дівчину, яка більш-менш уміє співати.
— І що далі?
— Шпиль слухає, випиває, закусує, заспокоюється й нікого не чіпає.
— А що з дівчиною?
— Вона залишається з ним і співає — це для Шпиля найбільше задоволення.
— Довго співає?
— Поки не вирішить утекти. Або поки не зірве голос.
— А що тоді?
— Шпиль убиває її, потім починає сумувати й нервувати. Йому везуть нову дівчину.
— Але де вони їх беруть?
— Не знаю.
— І ти не завадив цьому? — обурився Бухгалтер. — Це ж ганебно!
— Слухай, я вчений, я досліджую те, що відбувається, а не беру в цьому участь. Принаймні не брав до останнього часу, але тепер мусив. І…
Земля під нами затремтіла.
— Як же швидко він виліз!
— Шпиль? Він точно не зробить дівчині нічого поганого? — спитав Бухгалтер.
— Коли маєш справу з чудовиськами, не можеш гарантувати геть усе. Але, наскільки я знаю, він лише слухає.
Земля трусилася далі, хтось спускався сходами. Даніела співала. Її голос почав трохи тремтіти, вона відчувала наближення Шпиля, але трималася. Молодець. Співай, просто співай!
— Як ми знатимемо, що відбувається? — спитав Бухгалтер. Він трохи хвилювався, що ми не бачимо Даніелу.
— Я знатиму, я добре вивчив Шпиля. Лежи і відпочивай.
— А що буде далі? Ну коли велетень засне.
— Не лізь поперед батька в пекло, побачиш!
Ми лежали у ямі, я згадував будинок на пагорбах, складений із величезних кам’яних брил. Він повністю зберігся, бо ніхто не наважувався навіть наблизитися до нього — не те що спробувати пограбувати. Фон Шпіл будував так якісно, що дах і вікна досі вціліли, — годі й казати про стіни. Взимку Шпиль опалював будинок. Збирав у лісі сухі дерева, ламав їх на шматки й засовував у величезний котел, який забезпечував парове опалення. Опалювати будинок велетня навчив іще покійний барон, і Шпиль досі робив усе так, як його вчили. Усередині мали зберегтися і меблі, і підлога, і книжки, і картини та зброя. Барон фон Шпіл був дуже заможною людиною і не шкодував грошей на оздоблення. Казали, що сама бібліотека коштує зараз сотні тисяч доларів. Час від часу якісь шибайголови намагалися пограбувати будинок, але закінчувалося все відчайдушними криками спійманих. Шпиль нанизував їх на палі й потім з’їдав. Я, мабуть, зміг підійти до будинку найближче з тих, хто вижив. Сфотографував будинок за десять метрів і відступив. Зайти всередину не наважився, бо я ж не самогубець, а вчений. Дослідження чудовиськ учить добре розраховувати ризики.
Голос Даніели затремтів. Мабуть, чудовисько наблизилося. Співай, співай, Шпиль не любить, коли лялька замовкає, він хоче слухати її! Молодець! Зібралася й виконала одну з тужливих пісень, що стали її візиткою. Ось так, добре. Я полегшено зітхнув, бо хвилювався за неї.
— Усе добре, — заспокоїв я хлопців. Вони кивнули. Земля вже не трусилася. Шпиль ліг біля Даніели і слухав її. А вона розійшлася. Господи, як же вона співала! Я давно мріяв побувати на її концерті, але все якось не виходило, я ж був увесь час або в польових розвідках, або опрацьовував матеріали. Коли ось на тобі — майже ексклюзивний концерт!
Я обережно зазирнув у наплічник. Дістав шуруповерт, кілька видів зубил, молоток і блок управління. Хлопці здивовано дивилися на все це. Я підморгнув їм, перевірив комплектність і сховав. Тепер залишалося тільки чекати.
— Слухай, а як його за СРСР не знищили? — спитав Бухгалтер.
— Та різні версії є. Одні кажуть, що намагалися, але Шпиль розтрощив кілька військових частин, і радянські відступили. Я бачив на пагорбах вирви від бомб і снарядів. В одній ми зараз лежимо. Начебто бої тут були, але будинок уцілів. Можливо, Шпиль на льоту ловив і відбивав снаряди, ракети й бомби, рятуючи палац фон Шпіла. Інші кажуть, що якісь секретні інститути в Москві розробляли плани, щоб навчитися виробляти Шпилів. Уявляєте — наробити їх кілька сотень! Та цією армією чудовиськ можна було розтрощити будь-яку оборону й перемогти в будь-якій війні. Бо Шпиля майже неможливо знищити, принаймні коли він у нинішньому, скам’янілому вигляді. Звісно, якщо Шпиль буде неподалік від епіцентру ядерного вибуху, він загине. Але якщо буде бодай за кілометр — урятується. І радіації він не боїться.