— Їй треба протриматися до вечора, — прошепотів я. — Просто співати. Потім контролер приживеться, я зможу керувати Шпилем і примушу відпустити її. Але до вечора нічого не можу зробити.
— Ми б із Даніелою могли втекти! — сказав Бухгалтер.
— Від Шпиля? Та він би наздогнав нас і знищив. І нас, і Даніелу. Ти ж сам це розумієш!
Він кивнув.
— Просто не люблю залишати дівчат у біді, — пояснив.
— А ми й не залишаємо. Ми почекаємо, і все буде добре. Насолоджуйся співом.
Сиділи у кущах, слухали Даніелу, дивилися, як на полі військові збирають залишки потрощеної техніки.
— Що це за товариш був? — спитав Бухгалтер і вказав на розламану голову.
— «Артем». Його прототип — бандит часів більшовицької навали. Стояв пам'ятником у Донецькій області, на нашій території. Був у запасі. Кацапи збиралися використовувати леніних, їх же було багато. Але, дякувати Богові, майже всіх уже знищили. Довелося використовувати «артема». Він мусив убити вас і викрасти мене. Бачите, коли схопив, то не знищив, узяв у руку і збирався бігти до російського кордону. Тут недалеко. Шпиль дуже вчасно втрутився. Сили у них виявилося приблизно порівну, але ви дуже вчасно втрутилися з гранатометами. Ми перемогли. Тепер чекаймо, поки приживеться контролер і я зможу поставити Шпиля до лав захисників Вітчизни. Тоді в нас буде прикриття не тільки з повітря, а й на землі. Це досить непогано.
— Контролер точно приживеться? — спитав Бухгалтер.
— Дуже на це сподіваюся. Та ти не хвилюйся, Даніелі нічого не загрожує. Це мені треба боятися, бо коли ми її заберемо від Шпиля, вона, боюся, вирве мені очі. — Ми засміялися.
Я зібрав телефон, вставив нову сімку, набрав Тетяну Павлівну.
— Добрий день, це я.
— Не дуже добрий. У нас паніка в Харкові, півсотні загиблих і поранених, два десятки знищеної техніки! — нервово сказала наша кураторка.
— Але ми перемогли. Зараз надішлю вам фото. Крім того, ми отримали дуже потужного захисника.
— Треба знизити рівень втрат.
— Я стараюся.
— З парламенту починають цікавитися вами і вашою місією, пане Владюшо.
— Той, хто цікавиться, — кремлядський шпигун або працює на них. Скористайтеся унікальною можливістю почистити свої лави.
— Багато хто в коаліції невдоволений через таємність масштабної операції. Ми поки що прикриваємо вас, але прикривати вас дедалі складніше.
— Краще не говорити про це телефоном.
— Гаразд.
— Продовжуйте фестивалі борщів, вони мусять тривати щодня. Що про Білу вбивцю?
— Це складне запитання, бо…
— Мене цікавить ствердна відповідь. Це дуже важливо. Далі ми їдемо по Шаблю та Хрест, і нам потрібне максимальне сприяння.
Тетяна Павлівна не відповіла.
— Алло!
— Пане Владюшо, мені дуже не подобається ультимативність вашого тону.
— А мені те, що ми втрачаємо час. Те, що я досі живий, означає, що шанс із теоретичного перейшов у практичний, хоч і невеликий. Ми працюємо, щоб він хоч трохи збільшився. Зробіть те, що я прошу. До зв’язку.
Я розібрав телефон, дістав із наплічника пов'язку на очі й беруші.
— Хлопці, дуже бажано, щоб кілька наступних годин я поспав. Я можу дивно поводитися — не звертайте уваги й не намагайтеся мені перешкоджати. І стежте, щоб ніхто мене не турбував. Ви теж.
— А раптом щось станеться? Наприклад, черговий «артем»?
— У кремляді немає ще одного «артема», принаймні тут, поблизу. А з усім іншим упорається Шпиль. Усе, мені треба відновитися.
Я обрав місце без мурах, зручно влігся, вкрутив беруші, натягнув пов'язку на очі й замислився над тим, що робити далі.
(Більше про Шпиля можна дізнатися в романі «Одного разу на Дикому Сході», книжці оповідань «Івченко об'єднує Україну» та в енциклопедії українського жаху «Сто чудовиськ України»).
Розділ 6
Подорож до Головосіка
Я все продумав за дві з половиною години. Мене ніхто не турбував. Коли зняв пов'язку з очей, побачив, що Мовчун спить, а Бухгалтер чергує зі зброєю напоготові. Даніела вже не співала, військові забрали потрощену техніку і шматки голови «артема», але на пагорби підніматися не наважилися.
— Підходив полковник, питав про гармату, яку закинуло на пагорб. Я порадив її списати як знищену, — доповів Бухгалтер.
— Правильно. Даніела давно мовчить?
— Вже з годину. Зірвала голос. Він її не вб’є?
— Думаю, ні. Він узяв її в руку, щоб не втекла, а сам спить. Заморився після битви. Буди Мовчуна, спробуємо взяти під контроль.
Ми почали обережно дертися на пагорби. На тій ділянці схилу, де Шпиль бився з «артемом», усі дерева були геть поламані, деякі — вивернуті просто з корінням. Картина вражала навіть мене. Подекуди помічали шматки чудовиська. Коли вийшли на верхівку пагорба, побачили те, що я очікував: Шпиль спав на боці, а в правій руці тримав бліду Даніелу. Я узяв у Мовчуна бінокль, почав уважно роздивлятися контролер. Здається, цілий і на місці. Добре. Я дістав із наплічника регулятор і спробував зв’язатися з контролером. Спочатку сигналів зовсім не було, потім спіймав дуже слабкий. Довелося почекати, поки трохи підсилиться.