— А чому ти раніше не встановив контролер на Шпиля? — пошепки спитав Бухгалтер.
— І що б я з тим Шпилем робив?
— Та міг би качати гроші з корпорації, яка орендує тут землі.
— Я — вчений, а не жмикрут. Мене цікавлять дослідження, а не гроші.
— Але ти міг би направити Шпиля на допомогу нашим військам — у той же Іловайськ чи в Дебальцеве. І там, і там він би став у пригоді. Ти ж бачив, який він потужний!
— Я не хотів першим починати використання чудовиськ. Сподівався, що у кремляді вистачить розуму утриматися від цієї фігні. Розуму не вистачило — довелося відповідати.
— І ти тепер назавжди командир Шпиля?
— Та ні, за два-три тижні контролер буде знищено.
— Ким?
— Імунною системою чудовиська.
— У Шпиля є імунна система?
— Принаймні щось подібне. Інакше він би давно вже вкрився пліснявою і згнив. Але йому вже більше ста років, а він мав добрий вигляд — ти сам бачив. Контролер — чужий тілу Шпиля, тіло буде з ним боротися і врешті-решт знищить, розчинить, зробить велетня знову вільним.
— А що ти казав про Шаблю та Хрест? Що це таке?
— Надзвичайно потужні магічні артефакти.
— Що значить надзвичайно? Потужніші, ніж Шпиль?
— У багато разів.
— О! Добре! А де вони?
— Невідомо. Їх іще треба знайти.
— І де ми будемо їх шукати?
— Ми не будемо.
— Чому? — здивувався Бухгалтер.
— Бо скористатися Шаблею та Хрестом може лише Український герой.
— Хто?
— Український герой. Шабля й Хрест занадто важкі для звичайної людини, яка в кращому разі зможе їх лише підняти. Битися ними звичайна людина не зможе.
— І хто такий Український герой?
— Невідомо. Його теж треба шукати. Але проблема в тому, що невідомо, чи він узагалі є.
— Як — невідомо?
— А так. Його може просто не бути. Принаймні поки що. Або він може бути, але про це дуже важко здогадатися. З’ясувати, герой це чи ні, можна лише одним способом. Він має взяти Шаблю та Хрест. В ідеалі треба знайти артефакти, а потім прогнати через них усе населення України. Але на це піде дуже багато часу, якого в нас немає. Займемося чимось іншим. Так, що тут у нас? Сигнал від контролера вже нормальний! Що ж, спробуємо вплинути на Шпиля.
За допомогою регулятора я наказав Шпилю прокинутися. Він застогнав. Здається, битва з «артемом» не минулася легко.
— Прокидайся, прокидайся! — шепотів я.
Спершу він підняв голову. Потім підвівся сам. Даніелу тримав у руці. Бідна співачка знесилено матляла ногами. Принюхався. Здається, вловив чийсь запах. Не нюхай! Відключити ніс! Шпиль заревів. Він відчув нас. Стоп! Стоп! Знизити рівень агресії, не треба ненависті! Стоп! Шпиль кинувся уперед. Він накульгував, тому не міг робити звичайні стрибки по десятку метрів кожен. Стоп! Стоп! Стій! Стій! Сті-і-і-і-і-і-ій!
Таки зупинився за кілька метрів. Ударив себе в груди й закричав — у нас аж вуха позакладало. Стояв перед нами, величезний і страшний, гойдав бідолашною Даніелою. Спокій! Спокій! Тихо, тихо. Все добре, заспокойся, сядь. Спокій. Припинив ревіти, трохи повагався й таки сів. Увесь цей час я дивився в землю. Чудовиськам у жодному разі не можна дивитися в очі. Шпиль застогнав. Розтисни руку, розтисни руку, розтисни руку. Товстезні пальці розчепірилися, але Даніела не змогла підвестися — так знесиліла. Випала з долоні на землю й там лежала. Спати. Ти заморився, відпочинь. Спати. Лягай.
Шпиль іще трохи посидів, завалився на бік і невдовзі вже спав. Я вичекав кілька хвилин, потім показав хлопцям, щоб забирали Даніелу. Вони підхопили її, і ми побігли геть. Мовчали, дивилися під ноги, щоб нічого не тріснуло. Вже біля мікроавтобуса співачка застогнала. Розплющила очі.
— Тихо, все добре. Ми забрали вас від нього, — заспокоїв її я.
— Я тебе вб'ю! — безсило прошепотіла вона.
— Якщо встигнеш. Про це мріють занадто багато людей — і не тільки людей.
Ми сіли в мікроавтобус і поїхали геть. Лише коли виїхали на шосе. Бухгалтер нервово засміявся.