— Охорона корпорації «S. S. А.».
— Що за корпорація така?
— Дуже потужна й небезпечна. Нам краще з нею не зв’язуватися.
— А от із міліцією доведеться, бо схожі на бомжів, — скривився Бухгалтер. Так, ми мали вкрай кепський вигляд, годі було й думати піти до міста в такому стані. І це ще коли не враховувати мого розпухлого обличчя в синцях.
— Ходімо до річки. А дорогою зайдемо в секонд, — наказав я.
Повів хлопців залізничними коліями. У секонді купили сякого-такого одягу. Умилися на бережку, переодяглися, Бухгалтер засів обробляти мою мармизу.
— Владюшо, тобі треба до лікаря.
— Немає часу.
— Багато ран, можуть бути зламані кістки. І шрами залишаться, якщо не зашити.
— Шрами прикрашають чоловіка — допрацьовуй, і підемо.
Він промивав рани перекисом водню із санітарного пакета. Я зчепив зуби і сичав. Навіть не сіпався.
— А ти терплячий, Владюшо. Звиклий до болю.
— Я працював із чудовиськами. Це не біль, а так, комарики покусали.
За роки розвідок я отримав так багато травм, що справді звик до болю, навчився жити з ним. Важливе вміння, яке, впевнений, ще не раз мені знадобиться.
(Про Фальшивого обранця можна більше дізнатися у книжці «Ніч на восьме березня»).
Розділ 7
«Беркутня»
Навівши марафет, пішли в недорогий заклад неподалік. Замовив три обіди, зателефонував із нової сімки Тетяні Павлівні. Вона була знервована.
— Куди ви зникли? Треба, щоб ви були постійно на зв’язку!
— Там, де ми були, його не було.
— Що і де ви робили?
— Почитайте в новинах про гру «ВЧК», — порадив я.
— Мені ніколи читати! Ви знаєте про проблему на кордоні?
— Яку?
— Неподалік від траси Київ — Москва, причому вже на нашій території, почали збиратися невідомі. Прикордонники спробували їх відтіснити, але зазнали великих втрат. Зараз туди направили армійські частини. Є побоювання, що там готується чергове вторгнення в Україну.
— Там відкрито стоять війська, чи «вєжлівиє люді», чи сепари — хто?
— Судячи з того, що я знаю, схоже на якісь спецпідрозділи: при шоломах, зі щитами та гумовими кийками, але їх із невідомих причин не беруть кулі. І вони метри по три заввишки! — перелякано відповіла Тетяна Павлівна.
— Не беруть кулі? Три метри заввишки? Здається, я здогадуюся, що це.
— І що?
— Це «беркути».
— Беркути? В якому сенсі?
— У прямому. Я займуся цим. Нехай війська не лізуть в бій, хай навіть не наближаються. Якщо «беркути» почнуть наступ, війська мають відступати, уникнути зіткнень, бо будуть зайві втрати.
— Як — відступати? А якщо вони посунуть на Київ? — занервувала Тетяна Павлівна.
— Я цим займуся. А поки що нам потрібна ще готівка. У Сумах.
— Добре, я підготую. А що за випадок із викраденням співачки Даніели? Цей скандал зараз починають активно роздмухувати. Вона сама мовчить, але є відео з камери зовнішнього спостереження, де у викраденні бере участь людина, дуже схожа на вас.
— Потім поясню, зараз немає часу. Через півгодини зателефоную щодо грошей. — Я відключився. Зайшов до їдальні, де хлопці обідали. Ловив здивовані погляди відвідувачів. Моя розпухла пика у плямах йоду й товченого стрептоциду справді мала кепський вигляд. Сів за стіл, доїв борщ, узявся за друге.
— По радіо сказали, що гра «ВЧК» зависла. Сервер пошкоджено, коли вони зможуть відновити роботу — невідомо. — Бухгалтер усміхнувся.
— Це добре. Доїдайте, в нас намалювалося нове завдання. — Я швиденько з’їв картопляне пюре зі шматком печінки, запив компотом. Розплатився майже з останніх грошей. Зателефонував Тетяні Павлівні, вона сказала, куди зайти по гроші.
— Ваша діяльність спричиняє дедалі більше скандалів! — сказала вона вкрай невдоволено.
— Але ж ми рятуємо Україну.
— Нам стає важче вас прикривати. Потрібен якийсь позитивний результат, щоб відбиватися від критиків.
— Сподіваюся забезпечити його з «беркутнею», — пообіцяв, хоча зовсім не був упевнений.
Ми прийшли до чорного виходу з облдержадміністрації. Там чекала схвильована жіночка з пакетом готівки. Я взяв пакет, продивився пачки, розписався, і ми пішли. Трохи поплутали сліди дворами, потім таксівкою поїхали на автомобільний базар. Купили там «ЛуАЗ», іржавий, але на ходу. Заїхали по зброю, яку сховали перед походом до «головосіка», і поїхали з Сум. На виїзді нас зупинили даївці. Спробували обшукати, але коли побачили наші документи, відпустили. Я повернув на путівець, щоб збити з пантелику тих, хто спробує стежити за нами.