— Я помінявся місцями з іншим хлопцем.
— Документи в тебе якісь є?
Показав йому паспорт. Він придивився до фотографії, присвітив в обличчя. Помітно захвилювався.
— Стій тут.
— Не говоріть про мене по телефону, — попросив я.
— Дивіться за ним, — сказав полковник охоронцям. Мабуть, боявся, що я можу зникнути. Побіг до генерала, доповів. Той вислухав і прибіг до мене.
— Ти? — спитав пошепки.
— Я.
— Що то було? — Він кивнув у бік дірявого автобуса.
— На мене полюють.
— Для чого? — спитав генерал.
— Мабуть, для чогось я їм потрібний. Так само, як і вам. — Я усміхнувся.
— За мною! — наказав генерал.
Я пішов за ним в оточенні автоматників. Офіцер, який супроводжував нас, нічого не спитав. Усі були надто приголомшені тим, що сталося. Ми сіли у гвинтокрил. Військовий Мі-2 одразу злетів.
— На Київ! — наказав генерал. Сам присів біля мене. — Дайте йому шолом і бронежилет!
Мені принесли шолом і бронежилет. Я одягнув їх, а потім іще й подаровану військкомом куртку.
Генерал уважно дивився на мене.
— Я — генерал Свенцицький.
— Владюша Бар-Кончалаба, вчений, — відповів я. — Пане генерале, може, ви поясните, хто так зацікавився моєю скромною особою, що аж гвинтокрил надіслав?
Генерал спочатку трохи роздратувався — мабуть, не звик, щоб рядові в нього щось питали, — але стримався.
— Маю наказ доставити тебе до Києва. Там тобі все розкажуть. Ти можеш пояснити, що сталося з автобусом?
— На нас напали.
— Я розумію. Але що це було? Звідки ця дірка? Це не схоже на зброю. Принаймні на звичайну! — Генерал дуже уважно дивився на мене.
— Це незвичайна зброя, — погодився я.
— Ти знущаєшся?
— Анітрохи. Я не знаю, чим по нас ударили, але чимось досить потужним і небезпечним.
— Чим саме? Я не бачив зброї з такими наслідками! — роздратувався генерал.
— Ви не знайомі з такими видами зброї. Взагалі це й не зброя в чистому вигляді, це щось, що може використовуватися, як зброя, — спробував пояснити я.
Генерал подивився на мене перелякано і здивовано.
— Хто ти, в біса, такий?
— Я — вчений.
— Вчений? Щось я не чув, щоб по вчених надсилали генерала й гвинтокрил!
— Це через недооцінку сили науки. А ось коли смажений півень у дупу дзьобнув, то й надіслали, — посміхнувся я.
— На тебе полюють росіяни?
— А які ще є варіанти? — я спитав у відповідь. У гвинтокрилі було тепло, я розстебнув камуфляжну куртку.
— Чому вони не знищили тебе раніше?
— Не знаю. Можливо, вам допоможе інформація про те, що мене спробували вбити, лише коли мною зацікавилися в Києві.
— Вони не могли знати, це надсекретна інформація! — запевнив генерал.
— Ну, тоді збіг випадковий. — Я посміхнувся.
— Вони думають, що викрали тебе?
— Так. Але вони швидко з’ясують, що помилилися, і почнуть знову шукати.
— Ми будемо вже далеко.
— Сподіваюся, — кивнув я. Гвинтокрил дуже хитнуло. Я ледь не впав із крісла.
— Що таке? — крикнув генерал.
— Та незрозуміло! — крикнув пілот у відповідь. Судячи з голосу, досить-таки переляканий. — Порив вітру, чи що?
— Приземляйся! — закричав я, бо розумів, що в таку тиху погоду, як зараз, ніяких поривів вітру бути не може. — Приземляйся!
Генерал здивовано подивився на мене. Підбіг полковник.
— Я не можу! — крикнув пілот.
— Накажіть йому приземлятися, інакше нам кранти! — закричав я генералові. Той вагався. — Хоч би маневруй! Тебе зараз зіб’ють! — заволав я. Пілот чомусь послухався, гвинтокрил різко пішов ліворуч і вниз, потім праворуч і вгору, потім почав вихилясувати у повітрі. — Накажіть йому приземлитися. Там у нас буде шанс, а тут ні! — сказав я генералові. Той зблід і заблимав.
— Чорт! — закричав пілот, і гвинтокрил розвернуло від удару. Солдати з автоматами попадали з крісел, кинулися до ілюмінаторів, аби щось роздивитися, але там була ніч.
— У нас у кращому разі кілька секунд! — прошипів я.
— Сідай! Терміново сідай! — крикнув генерал.
— Куди? — заволав пілот.
— Куди завгодно!
Генерал закричав і поліз до пістолета в кобурі. Пілота переконувати не треба було, і ми різко пішли на зниження. Потім був потужний удар. Я чекав чогось такого. Щосили схопився за сидіння, але мене легко викинуло геть. Ударився головою і знепритомнів. Чув якісь голоси. Хтось штовхався. Кудись тягнули. Все було наче уві сні. Потім запалили світло. Великий вогонь, якісь маленькі вогники.
Опритомнів від того, що мені дали по обличчю. Полковник.