— Але зараз же квітень, Владюшо, — нагадав Бухгалтер.
— Я знаю, доведеться будити. Це важко, але без нього ніяк. Кращої зброї проти «беркутні» годі й вигадати.
— Навіщо ми тоді смикнули Мертвосуда?
— А що як не вдасться підняти Ментожера? Я мушу бути готовий до всього, розробляю одразу кілька планів.
— Слухай, а Нацгвардію він їсть? — спитав Бухгалтер. — Я воював у добровольчому батальйоні, але ми були деякий час у складі Нацгвардії.
— Ні, Нацгвардію наче не їсть. Розповідають навіть, що якось спіймав мента, а той був у АТО, поранили десь під Краматорськом. Так Ментожер його не вбив, відпустив. Але це так кажуть, я не перевіряв. Може, просто вигадують із любові до чудовиська.
Ми пообідали в якомусь придорожньому ресторані й поїхали на північ Сумщини. Я зателефонував Тетяні Павлівні.
— Це я. Що там із «беркутнею»?
— Вони сунуть до Глухова. Розгромили десантну бригаду! — В її голосі вчувалася паніка.
— Я ж казав, щоб війська відступали!
— За «беркутами» йдуть кацапські солдати! Вони хочуть створити Поліську народну республіку!
— Завтра ми їх знищимо.
— Чому завтра? Вони сьогодні вже візьмуть Глухів! По них треба вдарити зараз!
— Завтра. Я б’ю тільки коли маю сили. Завтра. А зараз наші нехай не вступають у бій із «беркутнею». Нехай відступають. Якщо треба здати Глухів — нехай здають, усе одно можливостей протистояти чудовиськам у військ немає.
— Завтра — точно? — спитала Тетяна Павлівна.
— Точнісінько, — пообіцяв я. Здається, трохи зміг її заспокоїти.
— Про вас стало відомо, — сказала вона.
— Що? В сенсі?
— Спочатку публікації в інтернеті, тепер уже репортажі на телебаченні. Українська влада зв’язалася з ніким не визнаним фахівцем із чудовиськ, найімовірніше, просто шахраєм. Вас виключили з університету, ви сиділи в тюрмі, ну й багато чого ще. Російські канали біснуються.
— Вони завжди біснуються.
— Але і в Україні скандал. Пригадали і підбитий гвинтокрил, і стрілянину в Києві, і втрати серед цивільного населення під час Фестивалю борщу, і загибель військових там само. Тепер роздмухують викрадення співачки.
— Собака гавкає — караван іде.
— Собак занадто багато, і вони дуже впливові. Сьогодні ввечері питання про вас заслухають у парламенті. Вас туди викликають.
— Та пішли вони, нероби чортові. Я тут країну рятую, а вони хочуть мене розпитувати!
— Є думка, що ви обрали неправильну стратегію порятунку України.
— Нехай власник цієї думки засуне її собі в сраку!
— Владюшо, так не можна, бо…
— Завтра ви побачите, як можна, а як ні. — Я вимкнув телефон, викинув чергову сім-картку.
— Що там? — спитав Бухгалтер.
— Мене хочуть викликати до Верховної Ради, бо комусь там не подобається наша діяльність!