— Тварі! Я вас знищу, знищу! Та ви хоч знаєте, з ким ви зв’язалися! — кричав він.
— Ще одне слово, і я вистрелю.
— Що! Та я тобі всі руки-ноги переламаю, а потім у тюрягу кину! Та я… — почав він кричати. Я відстрелив йому мочку вуха. Він заверещав із переляку, хлопці теж не чекали.
— Кров потрібна, бо Ментожер почав відставати, — пояснив я. Чудовисько ж, мабуть, почувши кров, пришвидшилося і знову заревіло: «Менти! Менти!». Капітан, коли почув цей рик, перелякано закляк.
— Ото так і сиди, а то відстрелю друге вухо.
Капітан замовк, а ми поїхали далі.
— Так, а це що таке? — сказав Бухгалтер і схопився за автомат. Назустріч нам їхало кілька машин. Я визирнув із вікна, подивився у бінокль і вилаявся. — Що там?
— Телебачення, щоб їх! — Я схопив автомат і дав кілька попереджувальних черг. Машини різко загальмували. — Не заважайте операції, їдьте геть, справа державного значення! — кричав я. Але довелося дати ще кілька черг, поки телевізійники не поїхали.
— Ти не дуже різко з ними? — спитав Бухгалтер.
— Ну, здається, простими проханнями їх було не зупинити.
Коли ми виїхали на шосе Київ-Москва, побачили колони військової техніки. Нас зустріло кілька полковників, блідих і схвильованих.
— Так, забрати з дороги всіх ментів, бо може бути біда! — наказав я.
— Як забрати? Попереду наступає ворог, а позаду ви! Куди забирати? — спитав один.
— Тоді тікайте в поля. Швидко! У вас кілька хвилин.
— Інакше що? — спитав полковник, здається, міліціонер.
— Інакше кранти вам. Ментожер іде! — крикнув я. Полковник зблід, вихопив рацію і почав кричати накази про відступ прямо в поля. Його армійські колеги дивилися на мене. — А де генерали? — спитав у них.
— Та тут суд був. Заступнику міністра голову відірвали. Генерали злякалися, що і їх так само можуть. Ховаються тепер, — пояснив один із полковників.
— «Беркутня» далеко?
— Кілометри за три звідси.
— Ми поїдемо їм назустріч. Прикривайте нас, але в бій не вступайте. Ми самі. Коли зробимо свою справу, будьте готові завдати удару по загарбниках, а потім вирушати в бік Глухова і звільняти місто від сепарів та кацапні.
— Менти! Менти! — зарикав позаду Ментожер. Він наближався. Міліціонери з різних служб і загонів, почувши цей рик, почали вискакувати з машин та автобусів і тікати геть. У поля, лишень би подалі від чудовиська.
Ми їхали крізь колону військової техніки, Ментожер брів за нами. Несподівано схопив і з’їв якогось чоловіка, що ховався за танком. Військо видихнуло зойком жаху. На Ментожера наставили зброю.
— Не стріляти, інакше він тут усе знищить! — заволав я. — Казав же, щоб жодного мента не залишилося! Попереджав! Ментожер їх відчуває!
Військові опустили зброю. Ми проїхали військову колону, на горбочку попереду побачили скривавленого Мертвосуда. Мовчун вистрибнув із машини. Він, мабуть, таки мав підстави боятися чудовиська. Бухгалтер перехопив кермо, ми виїхали на горбочок і за ним побачили «беркутню», що сунула на нас.
— Твою три дивізії! — вилаявся Бухгалтер, коли побачив потугу ворога.
Кілька сотень «беркутів» заввишки метрів чотири, з величезними щитами, кийками розміром із дерево й шоломами, вишикувались і прямували на нас, карбуючи крок, аж земля тремтіла. Метрів за триста від «беркутні» їхали на БТРах сепари зі смугастими прапорами.
— Менти! Менти! — заревів Ментожер, який відчув «беркутню» попереду. — Менти!
Він пришвидшився. Пройшов біля нас, на капітана Коцура й уваги не звернув. Його чекала багатша здобич.
— О великий Мертвосуде! — сказав я, впав на коліна і показав туди, куди побіг Ментожер. — Он попереду «беркутня», яка вбивала неозброєних. Нікого так і не покарали. Опусти на них сувору руку правосуддя.
— Нехай кожен відповість за свій злочин! — заревів Мертвосуд.
— Нехай! — крикнув я, і Мертвосуд посунув на «беркутню».
— В-в-в- владюшо… — прошепотів Бухгалтер. Його всього трясло. Чудовиськ важко витримати зблизька. — «Беркути» знесуть твоїх чудовиськ. Дивися, скільки їх!
— Ну це ще подивимося. — Я посміхнувся.
Мертвосуд майже наздогнав Ментожера, вони удвох наближалися до «беркутні». Ті вишикувалася лавою десь у тридцять бійців і почала забігати з флангів.
— Вони хочуть їх оточити! — прошепотів Бухгалтер.
— Ну хай спробують. — Я відчував збудження. — Дивися на цей бій і запам’ятовуй. Такого ти не побачиш більше ніде!
Наші чудовиська наближалися. «Беркутня» стала відступати по центру але робилося це для того, щоб заманити супротивника в пастку. Аж ось Ментожер не витримав, зірвався з місця й кинувся в саму гущавину «беркутні». Вирвав із лав одного й розірвав навпіл, потім наступного. «Беркутня» почала тіснити Ментожера щитами, била його величезними кийками, звуки цих ударів були схожі на вибухи. Інше крило атакувало Мертвосуда. Той вихопив одного, почав допитувати, але не зміг провадити нормальне судове слідство, бо «беркутня» оточила й почала бити.