— Що таке? — спитав невдоволено, бо не відпочив скільки хотів.
— Он. — Бухгалтер кивнув на Мовчуна, який притиснув до землі якогось хлопця. Так викрутив тому руку, що бідолаха тихенько стогнав. — Каже, що дуже важлива справа до тебе.
— Я його не знаю.
— Владюшо, ви програєте інформаційну війну! — зашепотів хлопець. — Проти вас застосували важку артилерію, а ви не відповідаєте навіть із автоматів!
— Я не веду інформаційних війн! — аж образився я. — Інформаційні війни я лишаю неробам, які нічого іншого не вміють!
— Ось тому я і тут! Я не знаю, чи ви ведете війну, але проти вас її ведуть! Задіяні великі сили! Вам створюють негативний імідж і…
— Заберіть його звідси. Мені треба відпочити! — наказав я і став запихати беруші у вуха.
— Професор Чеснаков знищить вас! — почув я і беруші витягнув. Подивився на хлопця. Той кивав. — Знищить, знищить! Уже нищить. Він зробить із вас головного ворога країни, а потім нацькує весь державний механізм, аби розчавити Владюшу Бар-Кончалабу. А знаєте, хто дає професору Чеснакову гранти? Хто фінансує його конференції та роботи? Корпорація «S. S. А.»!
Я закрутив головою, сховав беруші в кишеню.
— Ти хто такий?
— Я — Георгій Миколайський, журналіст.
— Ніколи не мав справ із журналістами. І не матиму. — Я подивився на нього презирливіше, ніж на мента.
— Вам просто не доводилося мати справу з професіоналами!
— Хто тебе послав?
— Ніхто.
— Брешеш! Ви всі — продажні бляді. Працюєте лише на замовлення. Відробляєте срібняки!
— Херню кажете, пане Владюшо! Зайдіть в інтернет, подивіться мої статті! Їх там сотні! Знайдіть хоч одну замовну! Ну ж бо!
— У мене немає часу.
— Тоді, може, не варто поливати брудом мене й мій фах? — Він по-справжньому завівся, образився, і це мені сподобалося. Коли люди казали мені, що чудовиськ немає і я хворий на голову нероба, я теж так заводився.
— Чого тобі треба?
— Я хочу працювати у вашій команді.
— Для чого?
— Я журналіст. Я мушу бути там, де відбувається головне. Головне відбувається зараз там, де ви, пане Владюшо.
— Звідки ти мене знаєш?
— Вас зараз усі знають. Уся країна. Знають із дещо поганого боку, бо вороги ліплять із вас божевільного, ледь не злочинця, який ставить під загрозу майбутнє України.
— Мені насрати, що там вони брешуть!
— Якби хтось сказав вам, що йому насрати на чудовиськ, що б ви подумали про таку людину? — спитав Георгій.
— Що він дурень, — але ти не порівнюй! — трохи роздратувався я.
— Пане Владюшо, не можна ігнорувати інформаційну війну, бо це певний шлях до поразки.
— Поки що я перемагаю, як бачиш.
— Поки що — так. Але хіба для перемог не потрібна допомога чи бодай невтручання держави? Я знаю, що зараз вас прикриває РНБО і особисто Пастор. Але скільки ще він зможе протриматися? Його зараз мочать по всіх фронтах — саме через вас! Найпопулярніші телеканали, купи бруду в мережі — все кинуто на те, щоб очорнити вас.
— І що мені, виправдовуватися? Перед ким? Перед тим мудаком Чеснаковим?
— Чхати на Чеснакова. Треба просто пояснювати свої дії. Зараз розкручують ситуацію з викраденням Даніели. Вам дуже пощастило, що вона відмовилася писати на вас заяву, інакше ви б уже були в розшуку.
— Вона все правильно зрозуміла.
— Вона дуже зла на вас. Не знаю, що там сталося, Даніела мовчить. Вона ненавидить вас, але не хоче підставляти, бо вважає, що ви рятуєте Україну.
— Такі є!
— Але про це ніхто не знає! Люди читають про вас купу бруду і думають, що якийсь божевільний чувак Владюша, якого вигнали з університету, який сидів у тюрмі…
— За фальсифікованою справою! Це було за Кучми, коли мене посадили за книгу! За «Сто чудовиськ України»!
— Я знаю. Я навіть знайшов кілька розділів. Прочитав. Вони мене вразили, і саме тому я почав вас шукати. Я хочу вам допомогти в інформаційній боротьбі!
— Чому? Грошей у мене немає, а ризик дуже великий! — Я уважно дивився йому в очі.
— Бо тут робиться історія. Якби головними для мене були гроші, я б давно вже продався і служив би десь на олігархічному каналі, мочив би конкурентів свого патрона. Але мені нецікаво! Зовсім! Я хочу творити історію, впливати на її перебіг. Я чотири роки займався державними закупівлями, бо це була дуже важлива історія. Через мене зривалися мільярдні схеми розпилу бюджетних грошей, високопосадовці втрачали крісла, перервалася не одна блискуча кар’єра дерибанщика. Але зараз я відчув, що історія почала робитися в іншому місці. Тут і зараз її робить ваша команда, пане Владюшо, і мені цікаво бути поруч, спостерігати за цим, писати про це.