— Він, я впевнений, що він!
— Чому?
— Тому. — Пастор почервонів, наче я цікавився чимось непристойним або занадто особистим. Він трохи помовчав. Я чекав.
— Ну кажіть уже нарешті! — не витримав я.
— Я бачив сон. — Пастор перелякано подивився на мене, мабуть, боявся, що я засміюся. Але я був серйозний.
— Що за сон?
— Симпатичний чоловік у військовій формі цілився в мене з пістолета. Я дивився на приціл і водночас бачив себе. Подумав, що це той, хто працює проти мене. Потім прокинувся. Спочатку забув, а коли згадав, одразу наказав привезти вас.
— Ви запам’ятали обличчя людини? Зможете впізнати?
— На жаль, ні. Зовсім нічого не пам’ятаю, окрім того, що обличчя симпатичне.
— А форма, що за форма?
— Стильна, здається, чорна. Не схожа на українські.
— Може, якісь деталі?
— Ні, нічого, я був такий переляканий пістолетом, що не встиг звернути увагу на щось інше.
— Який був пістолет?
— Ну, темний такий, багатозарядний.
— Інтернет тут є? Треба, щоб ви впізнали на картинці.
— Для чого? Це ж просто сон! — здивувався Пастор.
— Ну, ви ж повірили сну, чому б не скористатися його деталями? Тут є інтернет?
— Зараз дізнаюся.
Інтернет був, я запропонував Пастору картинки різноманітних пістолетів. Він кілька хвилин роздивлявся їх, потім показав на одну.
— Здається, такий.
— Точно? — перепитав я.
— Думаю, що так, — кивнув Пастор.
— Добре. А от ви сказали, що коли вашого радника вбили і кров забризкала камеру, ви чули, що вбивця щось наспівував. Не запам’ятали, що саме?
— Якась відома мелодія. З кіно, чи що. Я не пам’ятаю точно. А яке це може мати значення?
— Те саме, що і пістолет. Спробуйте наспівати, — наполягав я. Пастор наспівав. Зовсім не те. Тоді я допоміг йому й наспівав сам.
— Господи, це вона! — Пастор аж зблід і перелякано подивився на мене. — Це вона, та мелодія! Як ви здогадалися?
— Тихо. Мені треба подумати. Тут є де прилягти?
— Прилягти?
— Так, прилягти! Терміново!
— Зараз дізнаюся, — пообіцяв Пастор. З кимось поговорив телефоном. — Розкладне крісло вас влаштує?
— Так.
Невдовзі крісло принесли.
— Не турбувати, що б не сталося, — наказав я, вкрутив беруші, ліг, натягнув на очі пов’язку. І провалився у думки. Минуло досить багато часу, поки все обміркував і вигадав, що робити. Різко підвівся, зняв пов’язку, помітив, що поруч зі мною стоять Мовчун та Бухгалтер при зброї, а трохи поодаль сидять Пастор, Тетяна Павлівна та Георгій, який щось швидко набирав на планшеті.
— Ви відпочивали майже дві години! — обурено сказав Пастор.
— Я не відпочивав, я працював. Тетяно Павлівно, слухайте, що треба зробити. Сьогодні ж оголосити початок загальнодержавного конкурсу читання книг із серії про найкращого сищика імперії.
У повітрі зависла тиша. Пастор і Тетяна Павлівна вирячилися на мене, Георгій теж був здивований. Тільки Мовчун і Бухгалтер уже до всього звикли.
— Щось незрозуміло? — спитав я.
— Про що ви говорите? Який конкурс? Ви жартуєте? — спитав Пастор.
— Анітрохи. Ви повідомили мене про проблему, я визначив її причину і зараз пропоную єдиний можливий спосіб її розв’язання.
— Це маячня! Ви будете боротися з російською розвідкою читанням якихось книжок?
— Саме так, — кивнув я. — Ви читали епопею про пригоди найкращого сищика імперії?
— Ні, — закрутив головою Пастор.
— Ні, — сказала Тетяна Павлівна. — Це якісь детективи?
— Радше пригодницька література. Я прочитав кілька книжок під час мандрів до чудовиськ. Непогано, хоча мало крові. Так-от, треба зробити так, щоб читання цих книжок почалися у всіх школах і вишах. Пообіцяти хорошу нагороду. Наприклад, кілька тисяч гривень, які щодня вручатимуть найкращому читачеві. Щоб поборотися за гроші, треба записати своє зачитування кількох сторінок із будь-якої книжки епопеї. Їх уже п’ять.
— Ви можете пояснити, як це пов’язано з проблемою, про яку я казав? — спитав Пастор.
— Поки що не можу. Просто вірте мені — як вірили, коли я попросив організувати всеукраїнський фестиваль борщу або коли вимагав забезпечити якісь інші, не дуже зрозумілі речі. Я запевняю вас, що це потрібно і це допоможе. Робіть швидше.
— Мені не подобається, що ви нічого не пояснюєте, — поскаржився Пастор. — Ви мені не довіряєте?
— Вам — довіряю. Бо завдяки вам почав цю боротьбу.
— Тут тільки ваші люди, я і Тетяна Павлівна, поясніть, що відбувається. Я прошу про це, бо мені дуже не подобається, коли мене використовують утемну.