— А для чого брати маловідомого автора? Давайте візьмемо Кокотюху, чи Шкляра, чи хто там зараз найпопулярніший? — спитав Пастор.
— У них немає потрібних персонажів. Мені потрібен саме Іван Карпович. Щоб він міг протистояти «штірліцу», його треба підсилити читацькою увагою. Тому ми запускаємо всеукраїнський конкурс на найкраще читання пригод Івана Карповича. Читати й читати. Стимулюємо його грошима. Щодня десять призів по тисячі гривень, п’ять по дві й один — п’ять тисяч. Цього вистачить, щоб сформувати зацікавленість, бо ще ніколи читання в Україні не приносило грошей. Переможцям читань у школах та вишах — якісь цінні подарунки. Айфони чи путівки. На цьому не зупинятися. Про Івана Карповича мусять говорити на телебаченні й в інтернеті. Всюди і якнайбільше!
— Ви збираєтеся викликати цього Івана Карповича? — спитав Пастор.
— Так точно.
— А чому б просто не спробувати арештувати чи знищити «штірліца»? Для чого плодити чудовиськ?
— Для того, що чудовиська може знищити або інше чудовисько, або герой. Можуть і люди, але це важко, будуть великі втрати й немає жодних гарантій. Героя в нас немає, тому будемо викликати Івана Карповича. Ще питання є?
Пастор кивнув, зітхнув, помовчав.
— Це все на голову не налазить. Але ми бачили результати ваших дій, пане Владюшо, і я вам вірю. Зараз Тетяна Павлівна піде виконувати все те, що залежить від нас. А в мене є друге питання…
Тетяна Павлівна пішла, Георгій щось швиденько набирав на планшеті.
— Що за питання?
— Пане Владюшо, я дуже ціную те, що ви робите. Ваші досягнення вражають. Це стосується і Людини борщу і Шпиля, і, особливо, розгрому ворога під Глуховом. Але… — Пастор зробив паузу. — Справи складаються так, що ви не можете провадити свою боротьбу в автономному режимі.
— Що це значить?
— Це значить, що ви мусите бути підзвітні владі. Принаймні президенту й парламенту.
— Підзвітний — це як?
— Потрібно буде обговорювати план дій. Я розумію, що ви один із найкращих фахівців, але…
— Один із найкращих? Що це за фігня? Я — єдиний фахівець із чудовиськ у цій країні! Єдиний професор тератології, нехай і не визнаний ВАКом, — але що той ВАК розуміє в цій царині? Я не один з, я єдиний, кого можна вважати фахівцем, а не пиздоболом!
— Пане Владюшо! — Пастор теж закричав. — Ви мусите зрозуміти, що держава не може пускати напризволяще важливі процеси, які стосуються її безпеки!
— Наша держава — це механізм розпилювання бюджетних коштів і вивертання кишень громадян! Ні на що інше вона не здатна!
— Ні. Можливо, ще рік тому ви й мали рацію. Зараз ситуація змінилася. Держава перебирає на себе важливі питання. Так, був період, коли добровольчі формування грали важливу роль в обороні України, але зараз наша армія може робити це сама. Тому добровольчі формування або інтегруються у збройні сили, або не мають перспективи. Так само ми не можемо дозволити, щоб ви займалися махновщиною, нікому не підзвітний і ніким не контрольований!
Мені хотілося дати йому в пику, або плюнути в око, або сказати щось украй образливе. Довелося докласти великих зусиль, щоб не вибрати щось із цього чудового переліку.
— Пане Владюшо, я вас дуже поважаю, але ми мусимо знати, що ви плануєте робити. Можливо, щось підкажемо чи допоможемо.
— Хто ці «ми»? — спитав я.
— Я, представники президента й спеціальної парламентської комісії.
— Тобто я буду розповідати про свої плани депутатам? Слухайте, так тоді не варто нічого починати. Я одразу буду писати доповіді на Москву, щоб кремлядь про все знала!
— Ми зможемо гарантувати таємницю.
— Не зможете. Двоє людей — це банда, а троє — банда зі зрадником. Тим паче троє українських чиновників!
— Я теж український чиновник! — Пастор стукнув кулаком по столу.
— Я бачу! Кожен український чиновник упевнений, що, крім держави, ніхто ні на що не здатен. Це тим більше дивний погляд, бо наша держава демонструє дива неефективності. Але якщо виникає якась проблема, наші державні мужі знають лише один шлях розв’язання — створити відповідну комісію, департамент, а краще міністерство, яке буде виробляти купу документів, шукати собі місце під бюджетним сонцем, домагатиметься дозвільних повноважень, щоб потім стригти грошву. Проблему при цьому не розв’язують, але чиновний мозок заспокоєний — міністерство є, от і добре. Я пропоную вам створити міністерство чудовиськ. Нехай воно звітує і організовує, я ж цим займатися не буду.