— Вам начхати на Україну? — спитав Пастор.
— А вам? Коли заради якихось бюрократичних процедур ви хочете знищити проект, який давав країні хоч невеличкий, але шанс на порятунок! Вам, виходить, начхати? Головне, щоб усе за процедурою? Так? — спитав я.
Пастор замислився. Я теж. Я був готовий до проблем із боку чудовиськ, але якось забув, що одне з найбільших чудовиськ — наш державний апарат.
— Пане Владюшо, ваша діяльність викликає надто багато питань.
— У кого?
— В Адміністрації Президента, у депутатів, в уряду. Я як міг прикривав вас, але зараз мої можливості вичерпані. Так, я розумію важливість вашої діяльності для України. Прошу таки піти на компроміс, — тихо сказав Пастор.
— Мабуть, тут треба торгуватися, але я цього не люблю. Скажу так: я готовий звітувати про свої дії, але тільки після їх завершення. Я не вірю ані адміністрації, ані нардепам. І там, і там вистачає російських шпигунів або просто ідіотів. Якщо це вас влаштовує — працюємо. Якщо ж ні, я поїду прощатися з близькими людьми, бо жити нам залишиться зовсім небагато.
Пастор знову замислився.
— Що ж, я передам вашу позицію президентові, — нарешті сказав він. — Що ви будете робити зараз?
— Щось буду. Не думайте, що я не довіряю вам. Довіряю. Але те, що не було вимовлене, не підслухають. У нас є багато справ, і з вашого дозволу я б хотів до них узятися. — Я підвівся.
Пастор кивнув, підвівся сам, подав мені руку.
— І бережіть себе. Якби я був на місці «штірліца», я б ударив саме по вас, щоб позбавити мене прикриття, — сказав Пастору. — Посильте охорону, змініть маршрути пересування, краще заляжте десь у безпечному місці.
— Спробую, — він кивнув.
— Що ж, ходімо, хлопці.
Ми пішли з бомбосховища, нас доправили до центру. Спробували загубитися в натовпі, але це виявилося непросто, бо кілька разів підбігали люди, які мене впізнавали.
— Владюшо, це ви! Це той Владюша, Бар-Кончалаба, що мочить кацапських чудовиськ! Автограф дасте? — Мене миттю оточував натовп, хлопці ледь висмикували. Довелося сісти на таксі й виїхати в бік Дорогожичів, де ми сховалися у парку.
— Ну що, це слава, Владюшо, — усміхнувся Бухгалтер.
— Чорт забирай! Мені потрібна перука й вуса! Це ж треба! Підбігають, наче я — Вакарчук якийсь!
— Пане Владюшо, ви крутіший. Відео бою з «беркутнею» набрало вже понад мільйон переглядів! — доповів Георгій.
— Але там же не я бився, а Мертвосуд із Ментожером, потім Шпиль!
— Але їх привели ви! — Георгій нервово усміхнувся.
— Що далі, мій зірковий командире? — спитав Бухгалтер.
— Далі я б хотів спробувати половити на живця. Хлопці, у вас є якісь знайомі, де б вас могли чекати?
— Хто саме? — спитав Бухгалтер.
— Той, хто вас би шукав.
— У мене — ні. Я сам жив. — Бухгалтер знизав плечима.
— А в тебе? — Я подивився на Мовчуна.
— Та є одна дівка.
— Що за дівка?
— Ну, я іноді до неї ходжу. Ну, така, відбита.
— То ти там іноді з’являєшся?
— Ага. Кілька разів на місяць.
— Де вона живе?
— На лівому березі.
— Хочеш з’їздити в гості?
— Та можна. — Мовчун усміхнувся.
— Тоді вперед.
Ми пройшли кілька кварталів, зупинили таксі й поїхали на лівий берег. Там походили дворами.
— Слухай сюди. Сам нічого про те, де ти зараз, не кажи. Якщо спитає, скажи, що працюєш охоронцем, а сьогодні вихідний, бо об’єкт відпочиває, — інструктував я Мовчуна. Той кивав. Не питав, що я затіяв.
Вийшли до будинку, високої непривітної новобудови на кілька десятків поверхів.
— Ось тут, — сказав Мовчун.
— Так, мікрофон на тобі. Це щоб я знав, що там відбувається. Тепер іди відпочивай. До завтра в тебе є час. Але будь обережний, дуже не розслабляйся, бо по тебе можуть прийти. Зрозумів?
— Так точно.
— Ну, приємного дозвілля.
Мовчун пішов, а я наказав Бухгалтеру взяти в оренду вантажний мікроавтобус і купити інструменти. За дві години поставили його неподалік від входу в будинок. Стали спостерігати. Я час від часу слухав мікрофон.
— Нічого собі, — покрутив головою.
— Що там? — спитав Бухгалтер.
— Досі кохаються, без висмички.
— Зголоднів Мовчун. — Бухгалтер пусміхнувся.
— Можливо. Так, бери інструменти, ось інструкції. Треба буде зупинити ліфт, коли я скажу. Зможеш?
— Танки зупиняв, — запевнив Бухгалтер. Пішов з інструментами. Зв'язок тримали новими телефонами з новими сім-картами.
— Ну що, запулив я про Штірліца все, що ви сказали, — доповів Георгій. — Вилив лайна на вентилятор, там таке зараз! Одне одному пащу рвуть, хтось за нього, але більшість проти.