Нам пощастило проїхати швидко. Невдовзі вже були біля невеличкого будинку на Подолі. Мовчун пішов подивитися, що всередині. Потім зайшли ми з Бухгалтером. Потрібна квартира була на першому поверсі. Двері не замкнені. Ми увірвалися всередину. Там нікого вже не було.
— Кава гаряча, — сказав Бухгалтер і показав чашку. Ще на столі була чарка з брунатним напоєм.
— Тікаймо! — закричав я, хоча ще мить тому збирався робити обшук, щоб знайти якісь сліди. Я довго працював із чудовиськами, і в мене виробилася здатність відчувати небезпеку. Зараз вона спрацювала. Я відчув смерть десь поруч і побіг геть. Хлопці за мною: вони мали швидку реакцію. Вибігли з квартири, а коли вже забігали в арку, щоб утекти з двору, позаду пролунав досить потужний вибух. Вибігли на вулицю, сіли в мікроавтобус, я викинув водія на асфальт, і поїхали.
— Як ти зрозумів, що там вибухівка? — спитав Бухгалтер. Він був спокійний. Мовчун — і той побілів, а Бухгалтер наче про погоду питав.
— Інколи я відчуваю небезпеку. Перехитрив нас, гад!
— Ну, не зовсім, бо ми — живі, — підбадьорив мене Бухгалтер.
— Дивом живі. А він утік.
— «Штірліц»?
— «Штірліц». Якось же відчув, що ми до нього їдемо! — Я вдарив кулаком по кріслу.
— Але як він дізнався, що Мовчун у тієї баби? — спитав Бухгалтер.
— Не знаю. Може, вона заклала, а може…
— Вона не закладала. Там над її дверима мікрокамера була, — пояснив Мовчун. — А ще мікрофони в квартирі. Один черепаха випадково витягла.
— Хто?
— Черепаха. У неї черепаха є, Пушок звати. Він під диван поліз і мікрофончик звідти панциром витягнув. Ліза мені сама показала. Думає, що кілька днів тому поставили, коли вона в басейн ходила. Вона його не чіпала, але мені показала.
— То «штірліц» за нами ледь не від початку полював! Потім уторопав, що може нас не знайти, вирішив бити по Пастору, щоб позбавити нас прикриття, але спостерігав за місцями, де ми могли з’явитися.
— І що тепер? — спитав Бухгалтер. — Як ми його будемо ловити?
— Ніяк. Дуже ризиковано. Нехай Іван Карпович цим займається, а в нас інші справи будуть. Зараз поїмо і відпочиваємо.
Заїхали в супермаркет, Бухгалтер набрав пакет їжі. Сказав, що його двічі впізнали. Знали, що позивний «Бухгалтер», що ветеран війни, воював у добровольчих загонах, а до того був фінансовим спекулянтом — тобто всю біографію. Навіть про втрачену на війні ногу і протез!
— Мені потрібні борода й перука, — сказав він.
Георгій згадав, що в нього є знайомий, театральний гример, і там можна розжитися всім необхідним. З’їздили, набралися, причому ми не світилися, ходив сам Георгій, щось набрехав про зйомки відеокліпу в естетиці вісімдесятих. Поки він ходив, ми винайняли квартиру, поїхали туди. Мікроавтобус залишили за три під’їзди.
— Ну все, відпочиваємо, — сказав я.
Поїли, поділили чергування, я попросив Георгія зібрати досьє на «штірліца» і заснув першим. Мене мусили розбудити вночі, але хлопці вирішили, що мені треба добре виспатися, й не розбудили. Прокинувся вже вранці. Бухгалтер варив каву, Мовчун нарізав бутерброди, Георгій працював на планшеті.
— Що там нового? — спитав я.
— Міліція розслідує стрілянину в житловому будинку на лівому березі й вибух на Подолі, але зв’язку не бачить. У першому випадку підозрюють кримінальні розборки, а в другому — газ, — доповів Георгій. — На лівому березі багато трупів. Повний ліфт і ще на поверхах.
— Вони не чекали удару з тилу. Наставили пістолети на двері, а тут я зі спини, — пояснив Бухгалтер.
— Я взагалі майже з-під землі стріляв! — згадав, як дірявив дно ліфта. — Ото здивувалися пацани! Що читачі?
— Процес читання книг про Івана Карповича набуває ознак ажіотажу. У книгарнях їх вже розібрали, у бібліотеках черги, всі хочуть прочитати на камеру і надіслати, бо всіх приваблюють призи. Міносвіти розпочало конкурс на найкращу учнівську, студентську та наукову роботу на тему епопеї про Івана Карповича. Теж досить великі призи. Видавництво пообіцяло додрукувати всі томи, а автор заявив, що, можливо, в останній книзі Івана Карповича й не вб’ють, — продовжив доповідь Георгій.
— Добре, підживлюють, — кивнув я.
— Тим часом у Росії хочуть запровадити кримінальну відповідальність за паплюження пам’яті не тільки історичних осіб, а й літературних та кінематографічних персонажів. Таку ініціативу викликала злива викривальних матеріалів щодо Штірліца. Ініціатори змін до законодавства кажуть, що фальсифікація історії може відбуватися і внаслідок ганьблення народних улюбленців типу Штірліца, солдата Тьоркіна чи Альоші. У Держдумі вже заявили, що розглянуть ці зміни до законодавства позачергово. Однак, заблоковано кілька десятків сайтів, які поширили матеріали про гомосексуалізм Штірліца та його участь у злочинах проти людства. Арештовано власників цих сайтів, а також користувачів соціальних мереж, які розміщували посилання на відповідні матеріали.