— Ми все обшукали, — прошепотів мені на вухо Бухгалтер. Боявся, що нас можуть підслуховувати, і правильно робив. — Жодних виходів, окрім того, який охороняється. Ми наче в тюрмі.
— Тоді відпочиваймо, набираймося сил і сподіваймося, що вони нам знадобляться не тільки для останнього бою.
Потім прийшов лікар. Мовчун його обшукав. Лікар помітно хвилювався.
— Стан у вас добрий, поранення незначні, все буде гаразд.
— Дякую.
— А це ж ви той, що чудовиськами керує? Владюша? — спитав лікар. Його ліве око нервово сіпалося.
— Так.
— Я бачив, по телевізору! Як ви отих привели, які «беркутню» розкидали.
— Так, — кивнув я. — У вас діти є?
Лікар здивовано подивився на мене.
— Якщо є, беріть їх і паняйте в аеропорт. Купуйте квитки на перший-ліпший рейс із України будь-куди й мотайте звідси.
— Це ви серйозно?
— Так. Україну буде знищено. Київ точно. Якщо можете, рятуйтеся.
Лікар аж скам’янів.
— Це не жарт?
— На жаль, ні. Поки ми були на волі, ми протистояли чудовиськам. Але тепер вони можуть діяти вільно і знищать Україну.
— Але для чого вас запхали сюди? Хіба влада не знає, що відбувається?
— У голови МВС хворобливі амбіції. Він особисто наказав арештувати нас і приховує це від президента, який нас цілком підтримує. Тепер через цього бовдура Україна загине.
— Але як? А Захід?
— Кремлядь не насмілиться знищувати нас атомними бомбами чи танковими дивізіями, але чудовиськ західному виборцю дуже важко пояснити. Про них будуть мовчати, бо їх офіційно немає.
— І нас знищать?
— Так.
— Жах який! У мене троє дітей! І ще одне від коханки! — сказав лікар.
— Ну, то хапайте їх і спробуйте врятувати. Хоча не факт, що вдасться, бо кремлядь могла вже заблокувати повітря.
— А на машині?
— Дороги теж можуть перекрити. — Я кивнув, щоб лікар нахилився. Той не одразу зрозумів, але нахилився.
— Є ще один вихід. Повідомити в Раду національної безпеки та оборони, де ми зараз. Нас звільнять, і ми зможемо врятувати Україну. Це надійний варіант. Зможеш?
— Спробую, — хрипко прошепотів лікар.
— Ну, бувайте. Дякую за медичну допомогу, — сказав йому. Лікар пішов геть. Бухгалтер вийшов із ним, потім повернувся.
— Над дверима камера, дивляться, хто йде. На дверях стоять четверо, озброєні. Далі теж можуть бути двері, — доповів Бухгалтер. — А що ти йому прошепотів?
— Дещо.
— Допоможе нам?
— Не знаю, але роблю все можливе.
Я підвівся з ліжка. Невдовзі нам принесли їжу. Після обіду ліг відпочити.
— У вас залізні нерви, — сказав Георгій. — Я на місці всидіти не можу а ви спите.
— Я навчився не давати волю нервам.
Продрімав годину обміркував наступні кроки, якщо нас таки випустять. Не подобалося, що мені збили гру, примусили відповідати на удари кацапів. Я хотів завдавати ударів сам, мати стратегічну ініціативу, примушувати ворога оборонятися й помилятися. Натомість валявся в ліжку і прислухався до того, що болять груди.
Хтось смикнув мене за ногу. Я дуже не любив, коли мене турбували під час відпочинку, визирнув з-під простирадла.
— Що таке?
— Пане Владюшо, я дуже перепрошую, але тут якийсь дивний футбол, — сказав Георгій і показав на екран. — «Динамо» грає, стадіон повний, а всі мовчать, навіть коментатор!
Футболісти справді грали в повній тиші. Спочатку подумав, що звук просто зник, але ж чутно було удари по м'ячу. Потім подумав, що коментатор вимкнувся, але стадіон теж мовчав. Широким планом показали трибуни, де заклякли тисячі глядачів.
— Я канали перемикав, випадково оком зачепився. Що це за фігня? — спитав Георгій.
У ворота «Динамо» забили гол. Гравці суперника збіглися святкувати, одягнені в якісь довгі чорні труси й сірі майки.
— Мати Божа! — тихо видихнув я.
— Що?
Загупало в голові. Показав Бухгалтеру, щоб він підійшов.
— Зараз побіжиш, почнеш стукати у двері й кричати, що я помираю. Мовляв, отрута. Далі треба спробувати якось звідси вибратися. Чи заманити охорону сюди, чи перевдягнутися в когось із медиків. Нам треба вилізти звідси, інакше «Динамо» знищать. А це удар по Україні. Зрозумів?
— Так, — кивнув Бухгалтер. Він залишався спокійним, нічого не питав. Навіть не здивувався, коли я гепнувся з ліжка й почав битися у судомах. Виблював весь обід. Крики, метушня, Бухгалтер гилив у двері й кричав, що мене отруїли. Охорона відчинила, пропустила лікаря. Той подивився на мене, дуже злякався й покликав на допомогу. Прибігло троє лікарів і три медсестри. Обступили мене, почали промивати шлунок.