Ми досить довго їхали до Борисполя, бо автобус не розганявся швидше п’ятдесяти кілометрів на годину. Гравці позасинали, я страшенно втомився, ледь тримався. Нас пропустили прямо на злітну смугу, де вже стояв великий військово-транспортний літак. Автобус заїхав усередину, я побажав щасливої дороги й вийшов. Далі перебувати з чудовиськами в мене не було сил. Літак почав вирулювати на зліт, мене підхопили Мовчун та Бухгалтер, посадили в таксі, й ми помчали до Києва. По дорозі двічі міняли машини, щоб утекти.
— Не турбувати, — попросив я, вкрутив у вуха беруші, натягнув на очі пов’язку й відчув, що страшенно, страшенно заморився.
(Більше про ФК «Партизан» можна дізнатися в книзі «Івченко об'єднує Україну» та в енциклопедії українського жаху «Сто чудовиськ України»).
Розділ 10
Салогубе, прийди!
Прокинувся я вранці сам, ніхто мене не турбував. Полежав трохи, прислухався до тіла, відчув, що ще не повністю відновився, треба було б полежати хоч до обіду, але не було на те часу. Нам треба виходити з оборони, не тільки відбивати удари кремляді, а й почати свою гру, примусити ворога відбиватися, перехопити ініціативу. Думки були правильні, але щось мене турбувало й заважало думати. Деякий час не міг зрозуміти, що саме, а потім відчув запах їжі. Яєчня, кава, грінки. Мені дуже схотілося їсти. Я підхопився, зняв з очей пов’язку, викрутив беруші. Ми винайняли двокімнатну квартиру. Я спав сам. Пройшов на кухню, біля плити побачив Бухгалтера.
— Доброго ранку, — сказав він мені.
— Доброго. А де хлопці?
— Георгій спить, він лише кілька годин тому ліг, цілу ніч сидів в інтернеті. Мовчун пішов на спортмайданчик позайматися. Підтримує форму, — пояснив Бухгалтер і поставив переді мною тарілку зі смаженими яйцями, грінками та ковбасками. Всього по три штуки. Налив чашку кави.
— Нічого собі, як у ресторані! — усміхнувся я й узявся до сніданку. Швиденько все з’їв, ковтнув кави. Бухгалтер узяв тарілку і став її мити. Я уважно спостерігав за ним, потім спитав: — До тебе ще не підкочували?
Він здивовано озирнувся.
— Що ти маєш на увазі?
— Те, що кремлядь не дурна. Вона зрозуміла, що в прямому бою здолати нас буде важко, й шукатиме можливість знищити мене за допомогою підступу. А для цього найкраще підходить зрадник у моєму оточенні.
— Ну, якби підкочували й змогли чимось звабити, я б про це не сказав. — Бухгалтер витер тарілку рушником. — Насправді дещо підозріле було. Написав один товариш, із яким ми воювали на Донбасі. Пропонував зустрітися. Потім іще одна знайома, з якою в мене колись був роман. Написала, що дуже хвилюється за мене, хоче побачитися.
— І що ти?
— Я не відповідаю. Перестав навіть пошту дивитися, свою звичайну скриньку. Дивлюся лише ту, куди мені пише дружина.
— Як вона?
— Ось-ось має народити.
— Гроші є? Ти кажи, якщо що.
— Гроші є.
— Її шукатимуть. Жодних контактів, навіть із найближчими людьми.
— Я знаю. І вона знає. Думаєш, до інших теж підходили?
— Впевнений. Це треба враховувати, але не треба на цьому занадто зосереджуватися.
Ми почули кроки. Прийшов Георгій, заспаний, із червоними очима.
— Фіг поспиш, коли так пахне! Мені поїсти дасте?
— Сідай. — Бухгалтер почав робити яєчню.
— Чого так довго не спав? — спитав я.
— Слідкував, що там у Харкові, плюс далі вів інформаційну війну.
— І що там у Харкові?
— Пане Владюшо, але ж ви й так упевнені, що там усе добре!
— Упевнений. Але цікаво знати подробиці.
— Заздрю вашому спокою! Подробиці такі: ФК «Партизан» долетів до Харкова. При посадці літак підбили, але він зміг дотягнути до злітної смуги, там упав і загорівся. До нього помчали пожежні машини. З вогню виїхав автобус і покотив до «спартачів». Ті були вже на північних околицях міста, на Білгородському шосе. Їх кілька разів намагалися зупинити, але вони трощили військові загони. У Харкові почалася часткова евакуація. А тут автобус. По ньому почали стріляти диверсійні групи росіян, яких багато зайшло до міста. Розстрілювали з гранатометів упритул, але автобус їхав далі, наче суперброньований. Можу показати відео!
— Не треба, продовжуй.
— У районі фізико-технічного інституту автобус зупинився, «партизани» вийшли. «Спартачі» вже чекали. До речі, вони чомусь були в формі з написом СРСР.