МЕХАНІКА МИШАЧОЇ МЕТУШНІ
Про вступ «Нахтігаля» до Львова і про те, що там сталося тридцятого червня, перший повідомив у свою берлінську газету військовий кореспондент Трауб. Замислено дивлячись на чорну мембрану телефону, він спроквола диктував у редакцію із свого номера, прислухаючись до далеких пострілів на вулицях та до швидких кроків патрулів, які раз у раз проходили попід вікнами готелю, зайнятого німецькими офіцерами.
«Сьогодні увечері, — диктував Трауб, — у Львові відбулися збори ста представників українців західних земель. Збори відкрив Стецько. Переказавши присутнім привітання од Бандери, він зачитав акт такого змісту:
«Українська націоналістична армія» боротиметься за соборну Українську державу, за новий порядок у Європі та за великого фюрера Адольфа Гітлера.
Слава Степанові Бандері!»
Слідом за Стецьком виступив отець Гриньох, який був духовником «Нахтігаля», і переказав присутнім палке вітання од коменданта легіону Романа Шухевича. Було зачитано наказ Бандери про призначення Ярослава Стецька на голову крайової управи. Отець Сліпий переказав присутнім благословення митрополита Шептицького. Православний отець Полікарп запевнив присутніх, що і східні українці всі як один підуть за великим фюрером Адольфом Гітлером.
На закінчення присутні прийняли привітання Бандері й Шептицькому.
Важко передбачити розвиток дальших подій, якби ця кореспонденція була єдина, потрапивши до Берліна.
Але Бандера, прислухавшись до порад доброго друга Шухевича, надумав випередити події. Саме через це легіонери «Нахтігаля», увірвавшись до радіостанції, підвели до мікрофона диктора, і той під пістолетом після урочистих позивних «Усім, усім, усім!» за три години до того, як Трауб передав свою кореспонденцію до Берліна, зачитав декларацію Бандери.
Звичайно, ні в Москві, ні в Києві, ні в Берліні, ні в Лондоні, ні в Берні не звернули уваги на істеричну заяву невідомого «українського визволителя», гітлерівського «кишенькового квіслінга».
Проте Європа того періоду, окрім сил реальних, включала у себе сили ілюзорні.
До числа таких «держав» належала Словаччина Тіссо і Хорватія Анте Павеліча.
У фарватері нацистської політики йшли фашистські режими в Угорщині, Румунії та Болгарії.
Коли чиновники угорського міністерства закордонних справ почули про проголошення «незалежної України», вони негайно приготували доповідь заступникові міністра закордонних справ.
— Як ти оцінюєш цей факт? — запитав чиновника заступник міністра, походжаючи по величезному кабінету, оздобленому важким мореним дубом.
— Важко, ваше превосходительство, відповісти щось конкретне. На жаль, Берлін доводить до нашого відома далеко не всі свої заплановані заходи.
— Я гадаю, з Бандерою легко буде домовитися про перегляд кордону на нашу користь, зважаючи на нашу спадкоємність стосовно Австро-Угорської монархії. Я вивчив карту: приблизно три тисячі квадратних кілометрів нинішніх українських земель мають одійти до нас. Я поки що твердо не ставлю питання про інші землі, але Буковина й прилеглі райони явно угорські.
— Думаю, що Берлін на це не піде.
— Думати треба після того, як зроблено перший крок.
— У такому разі, першим кроком має бути визнання «самостійної і соборної України».
— Ми підемо на це після того, як ти проведеш перші консультації у Львові.
— Так, але вони підуть на консультації тільки після того, як ми визнаємо їх.
— Хіба серед усіх дипломатичних хитрощів нема такої, котра б дозволила об'єднати обидва ці заходи? Одне слово, роби. Візьми оцю карту. — Заступник міністра торкнув мізинцем велику стару карту з районами України, зафарбованими у яскраво-синє — очевидно, він тільки що зробив це. — Не відкладай на завтра те, що можеш почати сьогодні.
Румунське міністерство закордонних справ зреагувало на повідомлення із Львова майже так само, як і угорське. Завідувач східним відділом так само дістав із шухляди письмового столу карту, так само окреслив райони Буковини, котрі, на його думку, мають увійти до складу Великої Румунії, але олівець для цього він використав яскраво-оранжевий на колір.
Завідувач східного відділу розумів, що Угорщина, «заклятий союзник» по Троїстому Пакту, напевне скликала зараз нараду. Тим-то Бухарест вирішив діяти швидше: запросили німецького посланника і (постійна повторюваність ситуацій!) перед ним розіклали карту з територіальними претензіями «Великої Румунії» до «Соборної України».