… Дізнавшись, що всі документи про «незалежну Україну» надійшли до міністерства закордонних справ, ад'ютант Річе доповів про це Гейдріху. Той попередив про все Гіммлера, який збирався на перегляд нового пропагандистського фільму про «криваві злочини більшовиків», підготовленого Геббельсом.» Гіммлер попросив секретаря викликати його до апарата, якщо дзвонитимуть з Вільгельмштрасе.
Ріббентроп подзвонив через сорок хвилин.
Через годину він був у Гіммлера.
Через дві години вони вирушили до фюрера.
(Маленька інтрига, затіяна в середині червня Річе, дала результати: після радіозвернення Стецька про такого непомітного пішака, як Бандера, дізналися вищі чини рейху, котрі раніш про нього й гадки не мали.
Річе точно врахував механіку гітлерівського апарату — його підвищили у званні, бо Гейдріх не міг не оцінити його спритності, оскільки той допоміг бонзам у постійній боротьбі амбіцій).
Гітлер шаленів. Він метався по своєму величезному кабінету, викладеному сірими мармуровими плитами, й вигукував:
— Я починаю відчувати своє безсилля! Мене хочуть посварити з армією! Мене хочуть посварити з нацією! Де, коли, кому і за яких обставин я обіцяв незалежність України, скажіть мені?! Я завжди запевняв, що землі на схід від Одеру й аж до Уралу підлягають колонізації! Ці землі буде віддано німецьким солдатам і колоністам!
Гіммлер зиркнув на Ріббентропа. Той співчутливо зітхнув.
— Мій фюрере, я обурений не менше, ніж ви. Коли я з цього приводу обмінювався думками з рейхсфюрером, він зрозумів моє обурення, але, дійсно, армія в цій справі відіграє другорядну роль. Ідея, як мені здається, виходила з нового міністерства східних територій. Я розумію рейхсміністра Розенберга… Його могли підвести співробітники…
Гіммлер завважив:
— Я згоден із Ріббентропом в усьому, мій фюрере, крім одного — абвер у цьому паскудстві зіграв роль далеко не другорядну. Особлива лінія Канаріса, який рветься до політики, замість того, щоб займатися своїм безпосереднім ділом, давно непокоїть мене…
— Не чіпайте армії, — різко кинув Гітлер. — Зараз не на часі!
— Так, але…
Фюрер повернувся до Шмундта, свого ад'ютанта, білий од люті, з очима, що аж позападали після безсонних ночей:
— Розенберга до мене!
Він провів струнку, рівну спину Шмундта запаленими очима, які здавалися зараз круглими од різких тіней, що оточували їх, і повернувся до Гіммлера й Ріббентропа:
— Гіммлер, по-моєму, вам слід вилетіти до гауляйтера Коха. Він представляє інтереси партії, а не похмурої утопії Розенберга. Українці стріляють у наших солдатів, вони воюють з нами, вони захищають Совєти, а Розенберг казав, що вони підноситимуть нам квіти! Одне слово, дайте там лад! І викликати у Берлін усіх чиновників, які допустили це слов’янське свинство! Винуватців розтоптати!
Бормана не влаштовував блок Гіммлера з Ріббентропом: занадто сильні відомства, представлені такими спритними політиками, могли відтиснути його на третій план.
Тим-то Борман знайшов можливість проінформувати Герінга й Розенберга про обурення фюрера у зв'язку з львівським «свинством».
Герінг і Розенберг зустрілися з Кейтелем: треба було виробити сильну позицію, кінцева мета якої полягала в тому, щоб не дати змоги Гіммлеру стати першим…
ГАННА ПРОКОПЧУК (VI)
Ессен і його співробітники досить швидко оглянули маленький табір — бараки такого самого типу, як і той, де жила Ганна. Побудовано табори було нашвидкуруч, колючий дріт подекуди провис, провід од генераторної станції було дуже помітно — майже тридцять метрів тягнувся він територією зони, підтримуваний громіздкими бетонними балками.
— Зверніть увагу на цю потворність, — попросив Ессен Ганну.
— Я вже думала. Тільки я не розумію призначення цього проводу.
— По ньому проходить струм.
— Навіщо? Освітлення ж від движків на другій половині території.
— Це інший струм, — скривився Ессен, — високої напруги. Продумайте, як його загнати під землю.