— Це залежить від того, що і як ви відповідатимете, Трушницький, все од вас залежить. Завжди все залежить од людини.
— Але сьогодні ж концерт має бути…
Трушницький подумав із жахом, що вже ніколи він не стане за пюпітр, ніколи, ніколи не почує овацій залу, і йому так стало жаль себе, що він сказав:
— Господи, за віщо все це? У чому моя провина?
— Корисливої причини за вами немає, — впевнено мовив Чучкевич, — усе можна залагодити, тільки треба бути чесним, надзвичайно чесним. Та й не тільки перед паном Діцом або мною, його помічником. Чесним треба бути перед самим собою, Трушницький. Скажіть мені, будь ласка: кому було вигідне бажання Лебедя стати над новою владою? Ворогам нової німецької влади, чи ж не так?
— Ви гадаєте, ворогам?
— А ви як гадаєте? Як ви про це самі гадаєте?
— Хто міг би уявити собі…
— Оце вже інша справа… Уявити собі цього ніхто не міг, ні в кого подібне укластися в голові не могло — тут ви маєте рацію, безперечно. Отже, вам здається, що вчинки Лебедя об'єктивно були на користь ворогам нової влади. Так?
— Тепер мені, звичайно, так здається, але раніш мені це й на думку не спадало.
Чучкевич кинув оком на Діца. Той хитнув головою, Трушницькому дали підписати протокол і вивели до камери. Там він і знепритомнів, коли пан Ладислав, пригортаючи дітей своїх, зайшов до нього, підморгнув порожньою кривавою очницею — око було вибите, звисало на довгій жилці, і мовив:
— В Опера, в Опера, хочу в Опера, мій друже!
На десяту ранку Чучкевич «оформив» ще п'ятьох, котрі в картотеці Мельника проходили як «слабаки». «Докази» проти Лебедя і Стецька були, таким чином, «незаперечні».
Ознайомившись із показаннями арештованих, Лебідь закричав, зриваючи голос:
— Та ви що, озвіріли? Пане Діц, ми ж бо свої! На кого руку піднімаєте? Це все штучки Мельника! Ми ж очистили Львів, ми все для нової влади робили! Що ж це таке, пане Діц? Це ж наклеп Мельника, як ви не розумієте?!
Чучкевич підвівся з своєї табуретки і спроквола вдарив Лебедя грубезною спітнілою долонею — наче кіт.
Діц схопився з-за столу, гаркнув:
— Чучкевич! Геть звідсіля!!
Той якусь хвилину не знав, що робити, затим розпрямився, цокнув підборами та й вийшов з камери. Діц наблизився до Лебедя, зняв із нього наручники, усміхнувся по-змовницькому і шепнув:
— Невже ви не розумієте, що так зараз треба?
— Що треба? — так само тихо спитав його Лебідь.
— Потрібно страждання, — мовив Діц. — Хіба важко збагнути? Хто-хто, а вже ви мусили б зрозуміти це, пане Лебідь. Вам і вашим друзям потрібен терновий вінок національного страждання. До серйозної, найсерйознішої боротьби ви приєднаєтесь трохи пізніше. Ви мене зрозуміли, пане Лебідь?
… Гестапо зафіксувало три самогубства членів ОУН. Один із самогубців, учитель Гребенкж, написав у передсмертній записці: «Я був самостійником, а зараз я збагнув, що я наймит. Я вважав себе за патріота вільної України — виявилося, що я мавпа, яка тягала каштани з вогню для гітлерів. Мені соромно жити».
А дев'ятнадцятирічного легіонера «Нахтігаля» Миколу Шаповала, сина селянина Степана, повісили у дворі львівської в'язниці. Було вишикувано каре німецьких солдатів. Віддалік стояли оунівці з штабу Мельника.
— Український бандит Микола Шаповал, який виявив невірність ідеям рейху, за зраду справі Великої Німеччини присуджується до смертної кари через повішення. Так буде з кожним українцем, який думкою, словом або ділом зрадить Великій Німеччині, — зачитав вирок Діц, удивляючись очима в обличчя мельниківських штабістів.
Ті стояли сумирні: в очах у них були острах і зацькована, рабська шаноба…
Полковник Лахузен, помічник адмірала Канаріса, все-таки встиг зустріти Оберлендера — всі берлінські аеродроми контролювала армія, отож про час прибуття «юнкерсів» із Львова до штабу ОКВ (і відповідно в абвері) дізналися негайно.
А що Оберлендера не було арештовано, а тільки викликано до партійної канцелярії для пояснень, то Лахузен посадив його в «майбах» і сказав:
— Гіммлер виграв. На цьому етапі виграв. Але Розенберг і Канаріс наполягли на тому, щоб Бандеру помістити в окремий «котедж» Заксенхаузена: там тримають «національні резерви», з якими треба буде працювати. На певному етапі й за певних умов ми повернемося до Бандери. Він буде в ореолі мученика національної ідеї — це справляє враження. Вам слід випередити події: внесіть пропозицію негайно вивести «Нахтігаль» до генерал-губернаторства. Запропонуйте додати легіону поліцейські функції на польських або сербських землях. — Лахузен закурив і, глибоко затягнувшись, сказав:-Або на французьких. Головне — обличчя не втрачайте. Канаріс, мені здається, вже домовився про ваше відрядження до Праги по лінії мого відділу з продовженням роботи в університеті. Затим ми знову переведемо вас до Росії, як тільки упаде Москва: потрібно буде налагоджувати сільське господарство у чорноземних областях — це ваш коньок.