Штірліц включив запалювання, поволі закурив та й поїхав до готелю.
Портьє він запитав неуважно, приховуючи позіхання:
— Оберштурмбанфюрер Діц уже в себе?
— Він прийшов двадцять хвилин тому, пане Штірліц. Він прохав попередити, що буде зайнятий роботою півгодини. — Портьє глянув на годинника. — З'єднати?
— Ні, ні. Дякую вам. Я зачекаю його в себе.
Штірліц поляскав себе по кишенях, зосереджено нахмурився, знову поляскав себе по кишенях, досадливо ляснув пальцями:
— Хай йому грець, мій ключ залишився на роботі… У вас є ключ до всіх дверей, чи ж не так?
— Аякже, звичайно.
— Дайте, будь ласка, на хвилинку вашого ключа.
— Я одчиню вам двері, оберштурмбанфюрере…
— Дайте ключа, — повторив Штірліц, — не залишайте поста, я сам умію відчиняти двері.
В їхньому готелі були особливі замки: зсередини замість шпаринки кнопка. Отже, ключа усередині залишити ніяк. Натиснеш зсередини кнопку — двері зачинені; повернеш ключа зовні — одчинено. Штірліц наблизився до дверей того номера, де жив Діц, і прислухався: було увімкнуто радіо, передавали концерт Брамса.
«Здається, Третій», — машинально відзначив Штірліц і плавно повернув ключа, що підходив до всіх дверей, — у військових готелях було запроваджено мати такого універсального ключа. Він зайшов до маленького передпокою тихо, навшпиньки. З кімнати линула музика, сама тільки музика. Штірліц рвучко розчинив двері навстіж. З великої тахти підхопився Діц, який зараз видався Штірліцу крихкотілим і незграбним. У формі він завжди був підтягнутий. Олена повільно натягувала на себе простирадло. Діц вискочив до передпокою — обличчя йому побагровіло.
— Бога ради, пробачте, — сказав Штірліц. — Там Омельченко учиняє істерику…
— Слухайте-бо, Штірліц, — Діц збентежено потер щоки, і на них залишилися білі смуги, — слухайте-бо, це якась нісенітниця.
Штірліц поплескав його по плечу:
— Працюйте далі. Та мерщій вертайтесь.
— Штірліц, що у вас в кишені? Ви фотографували? Ось послухайте, не робіть підлоти, я ж ваш товариш…
— Закінчуйте роботу, — повторив Штірліц, — та мерщій вертайтесь. Потім побалакаємо. Згода?
— Стривайте, зрозумійте ж, — забурмотів Діц, але Штірліц не став його слухати, повернувся та й вийшов.
… Він довго сидів за кермом, відчувши дивовижну втому. Він учинив бійку, і він переміг у першому раунді, маючи такого ворога, який тепер не спиниться ні перед чим.
«Неправильно, — заперечив собі Штірліц. — Не треба вигадувати людину, виходячи з власного досвіду. Люди різні, тож коли проектувати на себе кожного, з ким судилося зустрітись у житті, тоді можна багато наламати дров і завалити всю справу. Ні, він переможений тепер. Він буде інший, дарма що намагатиметься удавати з себе колишнього. Він заспокоюватиме себе тим, що я був сам, без свідків; він переконуватиме себе, що показання Олени, якщо її викличуть, не візьмуть до уваги — якась напівросійська українка, їй нема довіри. Але все це буде на поверхні його свідомості. Усередині він уже зламаний. Він проганятиме від себе цю думку. Тож я й повинен зарадити йому в цьому. Я повинен зробити так, щоб він почував до мене вдячність — як арештанти, котрих вони готують до процесу: ті теж починають любити своїх слідчих і вірити їм».
… Вернувшись до клубу, Штірліц сказав Омельченкові, що він змушений відкланятися, а пан Діц та Олена їдуть слідом — вона хотіла подивитися на вечірнє місто.
— Ходімо, Магдо, — мовив Штірліц, простягаючи жінці руку. — Ходімо, голубонько.
Він довго возив її машиною по місту, не промовивши жодного слова — просто кружляв гарними, спорожнілими вже (комендантська година) вулицями й почував у собі спокій, бо вона була поруч, і Діц не наважиться тепер запитати в нього, що це за жінка, яка кров тече в її жилах, чим займається і чи часто подорожує. Він міг би, ясна річ, і не відповісти, але в такому разі Діц матиме підставу звернутися по санкцію до керівництва — з'ясувати самому, що це була за жінка, яка кров тече в її жилах, звідкіля вона й чого. І він з'ясував би. Це вже так.
На березі Вісли Штірліц спинив машину, обперся підборіддям на кермо, зітхнув уривчасто і, хитнувши головою, сказав:
— Гляньте на воду — тут дивно відбиваються зорі. Вони пливуть.