Коло дверей у маленькому темному передпокої завмерли три охоронники з оунівської СБ — «служби безпеки». Бандера та Ярослав Стецько сиділи у прокуреній світлиці, вікна якої виходили на тихе подвір'я, й мовчали — один гортав книжку, не розуміючи, що в ній написано, другий зачаровано дивився на громіздкий телефонний апарат. Час тягнувся поволі. Зараз вирішувалось головне. Бандера розумів ясно: хто завоює Святоюрську гору, той завоює владу. Він розумів, що Шептицький, духовний пастир Мельника, його давній покровитель, має прийняти рішення складне й безкомпромісне: або він підтримає борців Бендери, або він позбавляє їх підтримки. Те, що він благословив сотню легіонерів, — лише перший крок; зараз він має благословити самого Бандеру, саме Бандеру, й аж ніяк не Мельника, що сидів у далекому краківському тилу.
Бандера знав, що керівник мельниківської контррозвідки Сеник-Грибовський прибув до Львова так само нелегально, як і він, Бандера. Він був певен, що Сеник-Грибовський думає тільки про те, щоб знищити його, «вождя» ОУН-Б, прошити груди автоматною чергою, підірвати, підклавши у номер готелю маленький «подаруночок», скинути автомобіль на скаженій швидкості в урвище — хіба мало як можна «ліквіднути» небажаного політика! Сеник-Грибовський знав методи і вмів їх розгадувати. Якщо вам хтось дасть цінний подарунок, навіть од його преосвященства митрополита нашого, візьміть його і зразу ж закопайте де-небудь у віддаленому місці і тікайте не озираючись, пам'ятаючи, що ви закопали свою загибель. (Чи не він, негідник, і втелющив «подаруночок» Коновальцеві?)
… Знаючи методи, Сеник-Грибовський не тільки вмів їх розгадувати, охороняючи вождя Мельника; він міг застосувати їх проти Бандери. Але нехай він зважиться застосувати свої методи, якщо Шептицький благословить Бандеру, нехай! Бандера мислив зараз чітко й наполегливо. Мельник свого часу говорив про нього Шептицькому: «Це кривавий садист, для якого немає нічого святого, він ладен на все». Атож, він ладен зараз на все. А головне — він готовий до того, щоб вижити, а виживши — перемогти.
Розмірковуючи зараз у прокуреній, тихій світлиці, Бандера йшов по туго натягнутому канату логіки. Але одне положення, якоюсь мірою відправне, лишилося за бортом його роздумів. Він зовсім не звертав уваги на, здавалося б, маловажне питання: хто й чому повідомив Шухевича про замах, що готувався на нього? Хто і чому, таким чином, підштовхував його до активних зустрічних дій? Хто знав його так точно, що заздалегідь розігрував комбінацію: загроза загибелі —активні дії напролом?
… Телефон задзвонив сухо й різко, і обидва — Бандера та Стецько — здригнулися, дарма що того дзвінка чекали щохвилини. Стецько потягнувся до трубки, але Бандера очима зупинив його. Тільки аж після четвертого дзвінка Стецько зняв трубку й лінивим голосом проспівав:
— Алло…
— Павлусю! — почув він страшний жіночий крик. — Павлусю, тут у дворі Миколку бандери розстрілюють, Павлусю!
Бандера теж почув голос, дзвонили, очевидно, з будинку, що був неподалік.
— Поклади трубку, — промовив він, але Стецько слухав жіночий крик зачаровано, і очі йому розширював жах.
Бандера простягнув руку, натиснув на важіль, запищали тривожні, швидкі гудки відбою.
— Знайшли? — пошепки запитав Стецько. — Це Сеник…
— Навіщо йому гратися? — теж пошепки відповів Бандера. — Якби він нас засік, йому не гратися, а діяти треба…
— Даремно ти заборонив лишити мотоциклістів коло входу в дім…
— Отоді вже нас неодмінно знайшли б. Ти намагайся, Ярославе, дії ворога покласти на свої. Якщо долоня долоню повністю затуляє, — тоді треба боятися. Ворог — як брат, він теж розумний. Хіба ти вчинив би отак? — Він кивнув на телефонний апарат.
Стецько хруснув тонкими пальцями, встав, підійшов до великого дзеркала в оправі, пофарбованій під старовинне срібло, й потер собі обличчя, яке він підганяв під лик Гітлера, — навіть вусики стриг так само, як фюрер.
— Хвилюєшся, — завважив Бандера, — з вегетатикою негаразд, сині смуги виступають, наче ляпаса дістав… Усе наладиться — хорошим лікарям покажися.
— Мене тут Зільбсрман лікував.
— Більше не лікуватиме.
— Хороших слід було б зберегти.
— Правило порушувати не можна. Правило тільки тоді й правило, коли немає винятків.