Бой-Желенський почув протяжний дзвінок у передпокої, здивувався, хто б це міг прийти до нього вночі, і, поставивши на місце томик Меріме, пішов одчиняти двері. Нін ніколи не питав, хто прийшов до нього, бо провідували його дуже багато людей, особливо часто заглядали студенти, влаштовувалися біля стелажів і читали, читали, читали, а він був щасливий, дивлячись на товариство друзів-одно-думців, яким тут було добре: йому ставало ще краще, аніж їм, бо він наочно відчував свою потрібність.
Бой одчинив двері. На порозі стояли люди у німецькій формі, з оунівськими тризубцями. Один із них — мабуть, тому, що Бой одчинив двері, не питаючи, хто й чого прийшов, — сказав не до речі:
— Як у вас із водопроводом? Труби в кухні, здається, течуть…
Бой одразу все збагнув: він знав, що коли приходять, то, як правило, відрекомендовуються водопровідниками або газівниками. Він гірко посміхнувся, відчув свою високу правоту перед друзями, яких він не покинув у біді.
Той, що видався йому найбільш високорослим, немовби зв'язаним із канатів, одіпхнув плечем низькорослого, ступив до передпокою, ухопив Бой-Желенського за комір сорочки, наблизив до себе і білими, істеричними, сухими, потрісканими, сивушними губами прошепотів:
— Ну, собако, гаде, нелюде, ну, кінчився твій час!
Потім він штовхнув Бой-Желенського, і той упав, а жилавий заходився бити його ногами. Він лупив його ногами, як м'яч, і коли Бой ударився об стелаж, розбивши скло, аж тільки тоді закричав:
— Книжки, обережніше, книжки!
Не можна горе своє чи любов називати власним іменням. Нікому не можна показувати свій біль, а вже катові — і поготів. Кати швидко розуміють, де він, людський біль. Жилавий ударив по стелажах прикладом автомата, молочне, ігристе, виблискуюче, темне скло посипалося на підлогу. Миршавий, запилюжений чоловічок повивалював книжки на підлогу та й заходився бити їх ногами, як оце щойно жилавий бив Боя. І Бой зрозумів, що нічого страшнішого за те, що коїться зараз, уже не буде, тож більше не вимовив ані слова, і коли його катували у похмурому будинку «бурси Абрагамовичів», і коли Лебідь присмалював йому губи запаленою сигаретою, і коли його обличчя опускали у брудний унітаз, і коли вели на Кадетську гору, і коли гримнув залп і кулі розірвали груди, тоді він навіть полегшення відчув: «Слава богу, скінчилось…»
А для інших починалось тільки…
Два роки тому всіх професорів Ягеллонського університету гітлерівці арештували, кинули до концтаборів і розстріляли у перші ж місяці окупації Кракова. У світі піднялася хвиля протесту, це заважало дипломатам фюрера у Вашінгтоні, Стокгольмі та Берні, надокучливо заважало.
Тут вирішили зробити усе швидко, одразу, як у хірургічній камері. Тільки вже тепер не руками своїх «хірургів», а руками бандерівців: на них при нагоді можна буде і вину перекласти, на помилках, як ото кажуть, учаться.
Упродовж дванадцяти годин бандерівці й гітлерівці розстріляли, повісили і закатували тисячі українців, поляків, росіян, євреїв, циган. У місті чути було пальбу, крики; пахло кров'ю і димом — прийшло «звільнення».
ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЯ ІНОЗЕМНИХ КОРЕСПОНДЕНТІВ
«Учора в Радянському Інформаційному Бюро відбулася перша прес-конференція, якою керував заступник начальника Радянського Інформаційного Бюро тов. Лозовський С. А. У вступній промові тов. Лозовський заявив:
— СРСР, як відомо, став жертвою неспровокованої агресії з боку німецького фашизму. Виправдуючи свій напад, останній вдається до безлічі вигадок і мудрувань. Декларація Гітлера з приводу оголошення Німеччиною війни СРСР містить у собі одну велику брехню і 99 видів брехні різного калібру, зготованих на кухні Геббельса. Заступник Голови Ради Народних Комісарів СРСР і Народний Комісар Закордонних Справ тов. В. М. Молотов у своєму виступі по радіо 22 червня цього року спростував декларацію Гітлера, показавши, що той плутає політику з коричневим картярським домом, де грають крапленими картами. Було б неможливо спростувати усі наклепи, до яких вдаються Гітлер і Ріббентроп. Але брехня отруює повітря, і з метою громадської гігієни доводиться час від часу займатися спростуванням міфотворчості цих панів.