Часто він голубив мене, пригортав до себе і, дивлячись мені в очі, казав мамі:
— З цього хлопчика вийде щось велике… Він вирішив узяти мене на виховання, бо був нежонатий.
Мати погодилась, а потім уся в сльозах повернулась і забрала мене в дядька. Він подарував мені на прощання шаблюку. Вона була довга, вища за мене, на шумливому вокзалі, повнім жінок у чадрах, що все хиталися і щось мурмотіли, батько продав за четвертак дядьків подарунок і випив за його здоров'я горілки, а я — гірких сліз.
Баку…
Ми стоїмо з батьком на березі Каспійського моря, біля великого мідного якоря, вритого в землю. Я дивився на море як на величезну і безкінечну бурхливу вітряносиню гору…
Хвилі добігали майже до моїх ніг і залишали на піску срібні волани ажурної піни…
В порту було багато кораблів з шумливим гаєм вітрил, і воии дуже хитались, а од берега одходив і повільно дерся на синю і гуркітливу гору моря білий і красивий, як місто, пароплав. і далеко-далеко, як блакитні метелики, були розкидані в розпеченій синяві неба кораблі…
Ми з татком ходили безкінечними вузькими й заплутаними вулицями Баку, і мені було дивно, що він ні в кого не питає дороги і все знає, куди йти, на що дивитись…
Мати казала, що Баку — це «город міліонерів». Ще вона казала, що в Баку продають сніг…
Ми там жили цілий місяць у готелі і платили по карбованцю в день за номер. Мені здавалось, що це дуже великі гроші.
Матері не сподобався Кавказ, бо вона боялася «розбійників», як вона казала, а насправді її, як і батька, туга за батьківщиною примусили покинути цей чудовий край і повернутись на димний, суворий, але рідний Донбас.
III
Це був уже не Брянський Рудник, а село Чутине. Чудно й дико мені було жити на селі. У мене була червона сорочка, а хлопці були вредні і дуже бились, і собаки теж були дуже вредні. Ми жили в незвиклій нужді, на чужій квартирі, і я грався з братиком і сестрою на глиняній і колючій печі. Мати часто плакала, а батька майже завжди не було вдома.
Він приходив рідко, стомлений і зліш. Все шукав роботи і не знаходив її. Він став багато пити. А коли нап'ється, стає блідий-блідий і все мовчить.
Мати часто сумно співала:
І далі:
П'яний батько хрипко й з тяжкими перервами дихає на ліжку, а голос матері жалісно чайкою б'ється в бідній і сумній хаті і тремтить сльозами:
Особливо я любив, коли мати співала:
Або батько:
Ми пішли з Колею за село і забрели на чужий баштан. Нам дуже подобалось блукати золотим лісом кукурудзи. Та якийсь страшний дядько, мабуть, хазяїн або його син — худий, високий, чорний і в золотому брилі — наскочив на нас і почав лаятись. Я перелякався і втік. А Колічка залишився з цим страшним дядьком. Я одбіг далеко, а потім зупинився. Мені стало дуже соромно, що Колічка не втік, а я втік. і ще я думав, що дядько вбиває Колічку, і моє серце обливалось кров'ю і жахом.
Я сумно й лякливо повертався назад і побачив, що мені назустріч, немов нічого й не було, ідуть Коля і страшний хазяїн баштана. Колічка радісно кричав і кликав мене до себе, а «страшний» дядько був зовсім не страшний і привітно мені усміхався.
Я наче проснувся од жахливого сну, коли побачив, що братик живий.
Ми знов повернулись до Третьої Роти і жили в нашого родича, залізняка Удовенка.
Раз батько напився п'яний і посварився з матір'ю, а потім вигнав її і заложив двері міцною палицею, щоб мати не могла одчинить.
Коля був на печі, а я лежав коло п'яного батька і боявся поворухнутись, щоб не потривожить його сну. Я любив його і був сердитий на матір, що вона його лаяла. Мати в холодних сінях жалісно просила, щоб я їй одчинив двері. Але я цього не зробив і не дозволяв зробити Колі.
Колічка все заспокоював маму, щоб вона почекала, коли я засну, і тоді він одчине їй двері.
Нарешті я заснув.