Зима 1909 — весна 1910 — телефоніст Донецького содового заводу, м. Верхнє.
Літо 1910-осінь 1910 — чорноробочий у каменоломнях.
Весна 1911-літо 1911-чорноробочий Донецького содового заводу, м. Верхнє.
Осінь 1911-літо 1914 — учень двокласного міністерського училища, м. Верхнє.
Осінь 1914 — осінь 1915 — учень трикласного нижчого сільськогосподарського училища на станції Яма Північно-Донецької залізниці.
Осінь 1915-літо 1916-учень маркшейдерського бюро Донецького содового заводу, м'. Верхнє.
Осінь 1916-осінь 1918-учень трикласного нижчого сільськогосподарського училища на станції Яма.
Осінь 1918– зима 1918-член повстанської робітничої дружини Донецького содового заводу, м. Верхнє.
Зима 1918 — осінь 1919 — козак петлюрівської армії.
Осінь 1919 — зима 1920 — військовополонений денікінської армії.
Лютий 1920-квітень 1921 — червоноармієць, курсант військових політкурсів, політпрацівник.
Весна 1921 — осінь 1921 — інструктор преси при ЦК КП(б)У.
Осінь 1921 — осінь 1922 — член оргбюро Пролеткульту України.
Осінь 1922 — літо 1923 — студент Комуністичного університету імені Артема.
Осінь 1923 — літо 1925 — робфаківець Харківського інституту народної освіти.
1923–1925, 1925–1941 — літературна робота, Харків, Київ.
Літо 1941-літо 1944 — пропагандист при ЦК КП(б)У, старший співробітник Академії наук України, літпрацівник партизанського штабу України, військовий кореспондент фронтової газети.
З 1944 р. — на літературній роботі».
Цієї ж хронологічної канви В. Сосюра дотримувався і в романі «Третя Рота», де за кожним виділеним відрізком часу, за кожною датою — цікаві розділи книги його життя.
Про роботу над романом «Третя Рота» маємо цінні авторські свідчення, насамперед із архіву поета, а також із розповідей його сучасників, яким часто доводилося бути і його першими слухачами, і критиками. Поет майже ніколи не мав творчих таємниць, міг навіть творити на людях, повністю поринаючи у світ поетичних образів, у чому можемо переконатися, прочитавши цей роман.
Одне з найповніших авторських свідчень про історію написання «Третьої Роти» таке: «Я почав писати прозою роман-трилогію про своє життя ще в 1926-30-х роках. Уривок цього роману був надрукований в журналі «Червоний шлях», N10, за 1926 рік («З минулого»). Весь же роман називається «Третя Рота» — 1. «Володька»; 2. «Крізь вогонь»; 3. «Поет». Надрукований уривок був про громадянську боротьбу на Україні, про трагічний період моєї молодості… Я відклав його і через 12 років повернувся до нього, в 1942 році, в Москві. Так як не було машиністки, яка б могла друкувати українською мовою, то я диктував їй на російській мові (почав з дитинства, вірніше, повернувся до нього, щоб потім писати про роки юності і дійти до старості). Я продиктував машиністці шістдесят сторінок і цей початок роману давав читати Клименту кфремовичу Ворошилову як моєму землякові. Він теж із Третьої Роти, і його соратником по громадянській війні був мій дядя Іван Локотош, двоюрідний брат моєї матері, бувшої робітниці патронного заводу в м. Луганську. Товариш Ворошилов прочитав початок роману і побажав мені через Пономаренка успіху. (Я передавав рукопис через т. Пономаренка, у якого був друг по батрацькій молодості кубанець Сосюра із станиці Брюховецької, де живе половина Сосюр). Тов. Ворошилов побажав мені успіху і порадив випустити фізіологічні моменти, що я і зробив.
Після Вітчизняної війни, осінню 1959 року, я повернувся знову до роботи над романом і в чорновому вигляді закінчив всі три книги трилогії весною 1960 року. Редакція газети «Молодь України» попросила у мене (т. Семенець, редактор) цей роман, щоб друкувати його з номера в номер газетним варіанто»! про що повідомила своїх молодих читачів» 1.
Але газетну публікацію роману було обірвано буквально на першому слові — вольове рішення одного діяча виявилося сильнішим від бажання молодих читачів республіки ознайомитися з цим новим в українській літературі і оригінальним твором мемуарного характеру. Адже в той час жанр мемуаристики ще не був таким популярним, як тепер, тим більше — писати гостро й сміливо про недавнє минуле, згадувати добрим, а іноді й критичний словом декого із своїх сучасників-для цього треба було мати мужність великого поета. Радості автора, який побачив початок роману на сторінках молодіжної газети, здавалося, не буде меж. Але не меншою була й гіркота, коли одним телефонним дзвінком було вирішено долю цього твору. Як спомин про ті гіркі часи, залишилася байка В.Сосюри «Дрозд і Соловей», яка теж дещо додає до історії газетної публікації, принаймні допитливий читач може легко визначити, хто ж був тим «вольовим діячем», що припинив друкування роману.