— Віддай.
— Одскоч.
І Юхим почав щасливо з насолодою засмагатися. Розлютований Заяць хотів видерти недокурок із залізних рук синьоокого велетня, але йому не пощастило, і він почав бити Юхима. Та це все одно що бити в залізний мур. Юхим навіть і не поворухнувся. Він спокійно стояв і курив, доки Заяць не захекався. Тоді він плюнув на огонь недокурка і роздавив його ногою.
— Ну, а тепер я покажу, як у нас б'ють.
Дивлюсь, а його кулак уже гуде біля нашої хати. Він ударив бідного Зайця тільки один раз, і той опинився на землі з повним ротом крові й вибитих зубів.
Його одливали водою.
Та Кричун був дитиною в порівнянні з Серьогою Дюжкою, Дюжкою, якого боялося все село.
Коли він бився, так не висмикував коляк з тинів, а схопить тин — і нема тина, схопить ворота — і нема воріт. А коли він зіб'є ворога з ніг, то бере його обома руками за штани й піджак і б'є об землю.
Раз я іду по «чавунці». Дивлюсь, а біля будки багато людей. Підходжу ближче, і, о жах, наш непереможний Серьога лежить весь мокрий і побитий. Він був п'яний, і один чоловік збив його з ніг кизиловою палкою.
У Серьоги було два брати. Вони робили на заводі і були по сажню зросту. Вони вночі прийшли до хати того, що побив Серьогу, і почали його викликати.
Це був чоловік хоробрий і винахідливий. Він узяв велику макітру, і, тримаючи її перед лицем, одчинив двері. Від граду каміння від макітри в його руках лишилося тільки денце.
Старий Гавриленко робив у кар'єрі і дуже любив випивати. Він часто танцював під акомпанемент моєї гітари доти, доки мої пальці одмовлялися торкатися струн, і завжди перетанцьовував мене.
Наш сусід, волох Арифей, посварився з ним, але він був слабосильний і помстився Гавриленкові так.
Була пізня осінь, і на дворі стояли великі калюжі.
Гавриленко просить у Арифея четвертак на горілку, але той згодився поставити півпляшки, коли Гавриленко скупається в калюжі.
І Гавриленко згодився.
Він пішов і сів до пояса в калюжу.
Арифей стоїть на сухому, танцює од радості й кричить:
— Пірнай з головою. Гавриленко пірнув.
— Пірнай ще.
Тричі кричав Арифей, і тричі пірнав у калюжу старий Гавриленко. Так помстився Арифей.
А Гавриленко випив і другого дня, мов нічого не було, пішов ламати крейду.
XXV
Дядько Кирило Науменко, чоловік моєї тітки Гаші Холоденко, моєї тітки в третіх, був спокійний і мовчазний труженик. Він багато років працював на заводі, але мав і клаптик землі. Наймитів у нього не було. Замість них, фактично як наймити, день і ніч працювали його сини Ягор і Улян.
Удян вічно щось майстрував на подвір'ї або в хаті, і я ніколи не бачив, щоб його руки не були чимось зайняті.
Такий був і Ягор.
Він прекрасно, з солов'їно-мрійним захватом співав:
«По синим волнам океана» Зейдліца в геніальному перекладі Лєрмонтова (або, здається, Гете в перекладі невідомого автора):
У нього була повна скриня книжок, які я всі перечитав.
Він був добрий і задушевний. Не одмовляв мені в них. Особливо мені сподобалась одна книжка про розбійників і їхня пісня:
(тут я не пам'ятаю все)
і кінець:
Дивно, що пісня «Оружьем на солнце сверкая»:
що співав Ягор, і кінець пісні розбійників були духовним поштовхом для шукань мого юнацького серця, коли я закохався втретє, уже не в сірі і карі, а в голубі очі і так само уявляв їх, як той розбійник у горах, коли в морі зір за розсуненими моєю уявою стінами й стелею казарми її обличчя широке, як небо, нахилялося наді мною і теплі й рідні губи до фізичного відчуття притулялися до моїх гарячих і жадібних губ…
XXVI
Був липень 1914 року…
Біля прохідної конторки стояло багато людей і тривожно дивилися на відозви з чорними великими літерами.