— Скажіть мені, що всередині.
— Епілепсія, Меєрсон. Форма Q. Наразі точно не відомо, чи виникнення цього різновиду хвороби спричинене органічними ушкодженнями, які неможливо виявити за допомогою ЕЕГ, а чи його природа психогенна.
— І які симптоми?
— Великі судомні напади, — відповів Фейн і, помовчавши, додав: — Вибачте.
— Зрозуміло, — сказав Барні. — І як довго вони в мене траплятимуться?
— Ми можемо застосувати антидот після судового процесу, але не раніше. Щонайдовше рік. Тепер ви розумієте, що я мав на увазі, коли казав про більш ніж достатню спокуту за відмову врятувати Лео, коли він цього потребував. Коли ми заявимо, що ця хвороба є побічним ефектом Жуй-Ц...
— Звісно,— мовив Барні.— Епілепсія — це одне зі страшних слів. Як рак колись. Воно вселяє людям ірраціональний страх, адже вони знають, що це може трапитися з ними будь-коли, без жодного попередження.
— Зокрема, найновіша форма Q Чорт, вона навіть теоретично не обґрунтована. Але важливо те, що відсутність органічних змін мозку під час цієї хвороби означає, що ми можемо вас вилікувати. Ось тюбик. Це метаболічний токсин, дія якого схожа на метразол. Його дія схожа, але, на відміну від метразолу, він не припиняє викликати напади і характерне спотворення електроенцефалограми між ними, доки його не нейтралізувати, що ми й готові зробити.
— А хіба аналіз кров’яних частинок не виявить наявності токсину?
— Він виявить наявність якогось токсину, і це саме те, чого ми прагнемо. Адже ми надамо документи з результатами вашого нещодавнього обстеження на фізичне і психічне здоров’я... і доведемо, що, прибувши на Марс, ви не страждали ні на епілепсію форми Q, ні на наявність токсинів. І тоді Лео, а точніше ви самі, зможете стверджувати, що наявність токсинів у крові є побічним ефектом Жуй-Ц.
— Навіть якщо я програю суд... — сказав Барні.
— Це однаково колосально знизить продажі Жуй-Ц. Більшості колоністів не дає спокою думка про те, що довготривале вживання трансляційних наркотиків так чи так має негативний біохімічний вплив на здоров’я, — пояснив Фейн і додав: — Токсин у тюбику відносно рідкісний. Лео дістав його через дуже вузькоспеціалізовані канали. Гадаю, він походить з Іо. Один доктор...
— Віллі Денкмаль.
— Можливо,— знизав плечима Фейн.— У будь-якому разі він тепер у вас. Вжийте його, щойно придбаєте Жуй-Ц. Спробуйте зробити так, аби ваш перший судомний напад стався на очах у сусідів по бараку. А не десь посеред пустелі під час сільськогосподарських робіт чи керування автономними піскокопачами. І як оклигаєте після нападу, негайно вмикайте відеофон та просіть ООН про медичну допомогу. Нехай вас обстежать їхні неупереджені лікарі. Не запрошуйте приватних.
— Мабуть, було б добре, якби в мене стався напад, коли оонівські лікарі робили б мені енцефалографію, — припустив Барні.
— Безперечно. Тож за нагоди спробуйте потрапити у лікарню ООН. Їх на Марсі три. Ви зможете надати хороші докази, оскільки... — Фейн повагався.— Відверто кажучи, завдяки цьому токсину ваші напади будуть вкрай деструктивні як для вас, так і для навколишніх. Загалом вони будуть істеричні, агресивні та закінчуватимуться більш-менш повною втратою свідомості. Всі від самого початку розумітимуть, що відбувається, бо ж — принаймні так сказали мені — спершу у вас наставатиме типова тонічна стадія, що характеризується сильними судомами м’язів, а затим — клонічна стадія з ритмічними судомами, між якими будуть періоди розслаблення. Після цього, звісно, ви впадатимете в кому.
— Інакше кажучи, — мовив Барні, — класична судомна форма епілепсії.
— Це вас лякає?
— Не думаю, що це має якесь значення. Я винен Лео. І ви, і я, і Лео знаємо це. Мені досі не подобається слово «спокута», але підозрюю, що це саме воно.
Цікаво, як ця штучно викликана хвороба вплине на його стосунки з Енн. Імовірно, вони обірвуться. А отже, він багато чим жертвував заради Лео Булеро. Але й Лео щось для нього робив; вивезти його з Марсу — це не абищо.
— Ми припускаємо, — мовив Фейн, — що коли ви попросите адвоката, вас спробують убити. Правду кажучи, вони...
— Зараз я волів би повернутися в барак, — перебив його Барні й зробив крок уперед. — Гаразд?
— Добре. Звикайте до місцевого трибу життя. Але дозвольте дати вам пораду з приводу тієї дівчини. У законі Добермана... Пам’ятаєте, він був першим, хто одружився, а згодом розлучився на Марсі? Так-от, у тому законі зазначено, що в цьому триклятому місці стосунки псуються пропорційно до емоційної прив’язаності, яку ви відчуваєте до партнера. Даю вам щонайдовше два тижні, і не тому, що ви захворієте, а тому, що такий стандарт. Марсіанське перетасування. І ООН до цього тільки заохочує, оскільки, відверто кажучи, це означає більше дітей для заселення колонії. Вловлюєте?
— ООН, — зауважив Барні, — може не санкціонувати наші з нею стосунки, оскільки вони мають дещо інше підґрунтя.
— Аж ніяк,— спокійно відказав Фейн.— Це вам може так здаватися, але я спостерігаю за всією планетою і вдень, і вночі. Я просто стверджую факт. Не подумайте, що я вас засуджую. Насправді, я співчуваю вам особисто.
— Дякую,— мовив Барні і пішов у напрямку барака, освітлюючи собі шлях ліхтарем; крихітний датчик на комірі, який повідомляв про наближення і — що важливіше — про віддалення від барака, запищав гучніше: заспокійливе жаб’яче кумкання під вухом.
Я прийму токсин,— сказав він собі. І судитимусь із цими падлюками заради Лео. Бо я йому винен. Але я не повернуся на Землю; я досягну своєї мети тут або не досягну взагалі. Сподіваюсь, разом із Енн Готорн, а як ні, то з іншою; я житиму за законом Добермана, як і передбачає Фейн. Так чи сяк, я залишуся тут, на цій жалюгідній планеті, на цій «землі обітованій».
Завтра вранці, — вирішив він, — я почну розчищати п’ятимільйонлітні піски під свій перший овочевий сад. Це стане першим кроком.
10
Наступного ранку Норм Шайн і Тод Морріс кілька годин учили його керувати бульдозерами, піскокопачами й екскаваторами, які перебували на різних стадіях занедбаності; більшість із цих машин, мов старих бабіїв, ще можна було спокусити востаннє взятися до справи. Однак результати були невтішні; вони надто довго стояли без діла.
До обіду він цілком виснажився. Тож зробив перерву і всівся перепочити в затінку гігантського поіржавілого трактора, запиваючи холодний ланч ледь теплим чаєм з термоса, який йому люб’язно принесла Френ Шайн.
Унизу, в бараці, решта колоністів займалися своїми звичними справами; йому було до них байдуже.
З усіх боків його оточували їхні закинуті, загнилі городи, і Барні подумав, чи не забуде він невдовзі про свій. Можливо, всі колоністи починали так, як і він, докладаючи купу зусиль. А затим їх охоплювала апатія і безнадія. І все ж, чи аж настільки все безнадійно? Насправді, ні.
Річ у ставленні,— вирішив він. І ми, всі, хто мав стосунок до «Наборів П. П.», охоче цьому сприяли. Ми дали їм вихід, простий і безболісний. А тепер з’явився Палмер Елдрич, щоб покласти цьому край. Ми самі — і я в тому числі — проклали йому шлях, але що тепер? Невже немає можливості, як висловився Фейн, спокутати провину?
— Як успіхи? — наближаючись до нього, бадьоро гукнула Гелен Морріс.
Вона сіла поруч і розгорнула товстезний каталог насіння, на кожній сторінці якого красувався штамп ООН.
— Глянь, що вони пропонують безкоштовно. Все це насіння тут сходить, і ріпа також.
Спершись на його плече, вона гортала сторінки.
— Але пізно вночі на поверхню вилазить дрібний землерийний ссавець, схожий на мишу. Будь готовий. Він жере все. Треба буде встановити кілька самохідних пасток.
— Добре, — сказав Барні.
— Бачив би ти, як гомеостатична пастка ганяється по піску за цим марсі-маусом! А вони швидкі, дай Боже!
І миші, і пастки. Цікавіше, звісно, якщо робити ставки. Я зазвичай ставлю на пастки. Обожнюю їх.
— Думаю, я б теж ставив на пастку.