— Таємницю? Як цікаво!
— Це особлива таємниця. Ти в мене розумна і вже доросла дівчинка. Думаю, зараз настав час дізнатися про дуже важливі речі. Обіцяй мені, що ти збережеш цей секрет і ніколи нікому його не розкажеш.
— Добре, мамусю, я обіцяю!
Марія підійшла до столу, вийняла маленьку скриньку, принесла її до ліжка, відкрила, дістала ляльку-мотанку і простягла її Даринці. У ляльки замість обличчя був зроблений хрест. Даринка швидко сіла на ліжку.
— Яка гарна!
Дівчинка взяла ляльку та ніжно погладила її, роздивляючись з усіх боків.
— Це не просто лялька. Це оберіг нашого роду, — сказала Марія. — Колись, дуже давно, наша пращурка, зачинателька роду, зробила цю ляльку і вклала у неї всю свою силу. І з тої пори ця мотанка оберігає наш рід від напастей, злих чар та насилок. Цей оберіг передавався від матері доньці на протязі багатьох поколінь. Я отримала її від твоєї бабусі. А тепер я віддаю її тобі. Ти маєш берегти її як зіницю ока і нікому про неї не розповідати. Ніколи.
Даринка дивилася на матір серйозним, зовсім недитячим поглядом.
— Навіть бабусі?
— Бабуся знає. Нікому іншому. Якщо з лялькою щось станеться, наш рід стане беззахисним. Тримай і пам’ятай про те, що я тобі розповіла. Тепер на тобі відповідальність за майбутнє нашого роду.
— Добре, мамусю, я обіцяю, що нікому не розповім і буду дуже-дуже берегти ляльку.
Марія помовчала.
— Я маю поїхати на деякий час, — нарешті промовила вона. — Не знаю, на скільки саме, але з тобою залишиться бабуся.
Даринка обняла Марію.
— Мамусю, прошу, не їдь!
Її блакитні оченята наповнились сльозами.
— Не можу, це дуже важлива справа.
— А куди ти їдеш?
— До Львова.
— А коли ти і мене туди повезеш? Я теж хочу подивитися. Це гарне місто?
Марія обійняла дівчинку.
— Так, дуже гарне. Обіцяю, що як тільки з’явиться можливість, поїдемо туди разом.
— Дякую!
Даринка поцілувала матусю і щасливо посміхнулася.
— А тепер спи! На добраніч!
— На добраніч!
Дівчинка вклалася зручніше. Марія поцілувала Даринку і вийшла з кімнати.
Теплий вітерець тихо колихав білі фіранки…
Прохолодне нічне повітря увірвалося у широко відчинені вікна вітальні. У кріслі сиділа Іванна. Вона тримала в руках невелику чашку, з якої по всій кімнаті струменів духмяний аромат трав’яного чаю. До вітальні по сходах спустилася Марія. Іванна поставила чашку на маленький столик поряд із нею. Марія втомлено опустилася у сусіднє крісло.
— Заснула? — тихо запитала Іванна.
— Засинає.
— То що сталося?
— Він приходив по мене.
— То мавка казала правду?
— Так.
— І що він сказав?
— Я обрана силою води. Маємо захистити людей від того, хто хоче отримати владу над світом.
Іванна помітила у зелених очах Марії знайомі рішучі вогники. Вона помовчала, задумливо вдивляючись у темряву за вікном. Вона відчула невблаганну силу незворотності, яка змушувала Марію залишити дім і летіти назустріч небезпеці.
— Коли вирушаєш?
— Післязавтра увечері.
Марія деякий час сиділа мовчки, спостерігаючи за метеликом, що залетів до кімнати. Потім піднялася і підійшла до лампи. Вона простягла долоню, і метелик довірливо сів на неї. Жінка піднесла долоню до вікна і легенько дмухнула на маленьке створіння. Метелик вдячно замахав крильцями і полетів назад у ніч. Марія повернулась у крісло.
— Я залишила Даринці мотанку.
Жінка помітила, як блимнуло тривожне світло у глибині маминих очей.
— Невже все так серйозно?
— Так. Ти маєш пильнувати їх.
Іванна поклала руку на доньчине зап’ястя.
— Покладися на мене. Я ще маю сили.
— Я знаю. Я боюся, що він буде шукати інші шляхи. Він може з’явитися тут.
— Ти знаєш, хто він?
— Ні. Ніхто поки що не знає. Але він скоро з’явиться.
— Будь обережна.
— Я намагатимусь.
Марія та Іванна поринули кожна у свої думки. За вікном у нічному саду співали цвіркуни…
Теплий літній вітер шурхотів у гілках дерев. Данило та Богдана стояли посеред галявини один навпроти одного.
— Сконцентруйся, — сказав Данило, ледь приховуючи роздратування.
Він вже другий день намагався пояснити цій зарозумілій відьмі, як керувати своїм унікальним даром, а натомість отримував одні кпини.
— Та я вже півгодини концентруюся. Уже аж схудла, і де?
Данило зміряв Богдану іронічним поглядом. Вузькі джинси щільно облягали стегна та довгі гарні ноги. Зелена футболка натягнулася на грудях, не приховуючи їхньої краси. Нічого так фігурка у цієї відьми, струнка, можна навіть сказати, ідеальна.