Перед нею розкинулась зелена долина, яку прорізував швидкий гірський потік. По обох берегах височіли мальовничі скелі. Гірські схили поросли густим лісом, смереки виблискували у золотих променях сонця. Богдана завмерла у німому захопленні, яке вона відчувала кожного разу, коли опинялася у такому місці. Раптом вона відчула чиюсь присутність поряд із нею. Вона різко обернулася і побачила перед собою Лео.
— Ви хто?
Холодний погляд сталево-сірих очей змусив її струснути головою.
— Зараз дізнаєшся, — сказав він.
Лео несподівано викинув вперед праву руку і штовхнув Богдану. Вона відчула, як земля полетіла з-під її ніг, і через секунду перед очима був уже не Лео, а крутий схил гори. Зелена трава промайнула повз неї, і ось вона вже бачить річку так близько, що ще трохи, і вона опиниться в цій холодній, кристально-чистій воді. Богдана розкинула руки, сконцентрувалася і обернулася ластівкою прямо над водою.
Вона швидко піднялася у небо. Зробивши коло, щоб роздивитися ворога, ластівка повернулася на верхівку гори, сіла на траву і перетворилася на Богдану. Дівчина рвучко витягла руку вперед. Уроки Данила не пройшли для неї даремно. Вона напружила всі свої сили і потоком повітря відкинула Лео назад. Але це його не зупинило. Він швидко піднявся з землі, створив смерч і легким рухом пальців направив його на Богдану. Дівчина встигла відхилити його потоком повітря убік. Вона закрила очі і миттєво сконцентрувалася. «Повітряні стихії, допоможіть!» — попросила вона подумки, швидко відкрила очі, і небо над ними несподівано прорізала небо яскраво-блакитна сяюча блискавка. Вона була націлена прямо на Лео. Він підняв вгору праву руку, і навколо нього утворилася пилова завіса.
Холодний погляд сталевих очей змусив Богдану здригнутися. Вона відчула, що їй вже несила боротися. Лео направив потік пилу прямо на дівчину. Земля вирвалася з-під її ніг, і вона полетіла у прірву. «Не дочекаєшся!» Різким рухом Богдана встигла схопитися за камінь, що стирчав із землі.
Лео повільно підійшов до краю скелі.
— Ну що, давай прощатися. Ось і все. Для тебе.
Цей зверхній холодний погляд бісив її до нестями. Теж мені, герой-супермен. Подивимось, хто з нас буде сміятися останнім. Вона вчепилася у камінь смертельною хваткою.
— Зникни, нечиста сило!
— А ти не така, неначе? Відьма!
Який у нього противний сміх, наче залізом по склу провели.
— Я біла відьма!
— Це не міняє твоєї суті.
Та щоб він здох, зараза.
— Ти, мерзенний відьмаче, зникни з горизонту!
— Навіщо так грубо? Може, ми ще подружимось!
Ну й гидотна в нього посмішка, наче в жаби.
— Ще не вистачало дружити з покидьками.
— Переходь на мій бік, і ти не помреш. Принаймні зараз.
Зверхній погляд сірих очей проникав у неї все глибше. Холодний вітер пронизував її до кісток.
— Не дочекаєшся! — сказала вона, з останніх сил вчепившись у скелю.
— Подумай, ти матимеш таку силу, про яку і не мріяла!
— Мені і моєї вистачає!
— Щось не дуже вистачає. Он диви, як ти незручно висиш, ще секунда — і все, кінець!
Лео повільно підняв праву руку, створив невеликий пиловий потік, не кваплячись направив його на Богдану, і вона почала потроху зсуватися зі скелі.
— То що, не передумала?
Богдана вчепилася у камінь з останніх сил, але пальці почали з’їжджати з його гладкої поверхні. Вона вперлася ногами у схил, зробила зусилля і підтягнулася трохи вище, щоб утриматись на верхівці. Раптом вона побачила у небі великого ворона. Невже це він? Так, він!
Ворон швидко опустився на землю і одразу перетворився на Данила. Хлопець випростався, рвучко витягнув руку вперед і почав крутити нею у повітрі. Каміння зі всієї верхівки гори понеслося до його тонких, наче у музиканта, пальців. Камені з’єдналися у велику кулю. Данило підняв руку в тому напрямку, де стояв Лео, і раптом куля перетворилася на суцільний потік каміння, що летів прямо на чаклуна. Лео не очікував такого повороту. Він виставив праву руку, але каміння майже врізалося в нього. Чаклун ледве відбив його вбік, миттєво обернувся яструбом і полетів геть.
Данило помчав до Богдани, швидко опустився на землю і схопив її за руку. Світло-карі турботливі очі наче тонкою ниткою проникли до її свідомості, чіткі мужні риси обличчя притягували погляд. Хлопець допоміг дівчині вилізти нагору. Вони декілька секунд мовчки лежали на краю скелі, відсапуючись.