— Цього разу ти не проти? — посміхнувся він.
— Можна було тільки книгу просушити, — засміявся Захар. — Але все одно дякую.
Він віддав книгу Божедару. Мольфар сховав її до сумки і обернувся до Данила.
— Як ти? Зможеш долетіти?
Данило торкнувся плеча.
— Нормально. Дякуючи королеві та Марії, вже навіть не болить. Живосил особлива рослина.
— Добре. Піднімаємось.
Вони вийшли стежкою на кам’яні брили. Божедар повернувся обличчям на схід. Інші стали трохи позад нього.
— Дякуємо тобі, святе капище, за допомогу, за гостинність, за цілющі трави, за живильну воду! Дякуємо вам, рослини і тварини! Дякуємо, Королево змій! Хай завжди зберігається тут сила наших предків та прадавніх богів!
Зненацька порив вітру скуйовдив їхнє волосся. Їм здалося, що річка стала голосніше вирувати і клектати на порогах, а птахи гучніше заспівали своїх пісень. На камені блиснули золоті ріжки. Королева прийшла попрощатися з гостями. Всі вдячно вклонилися цьому незвичайному місцю.
Божедар обернувся до інших.
— Все, летимо.
Він підняв руки, перетворився на орла і здійнявся в уже розпашіле від літньої спеки блакитне небо. За ним зробили коло над галявиною сокіл, голубиця, ворон та ластівка. Вони побачили тонку лінію ріки, поросле травою капище і чудовий луг із чарівними квітами. Вони ще повернуться, обов’язково!
Вони летіли у літньому небі, вдихаючи свіже повітря та насолоджуючись прохолодою, яка нарешті прийшла на зміну спекотному дню. Вони подолали довгий шлях. Бачили степи, луки, поля, ліси. І ось, нарешті, летіли над уже таким рідним для них лісом. Наблизившись до знайомої галявини, вони зробили коло і опустилися на траву. Там перетворилися на Божедара, Богдану, Данила, Марію та Захара.
Мольфар підійшов до великого Каменя.
— Вітаю тебе! — Він ніжно провів по ньому долонею. — Ми знову потребуємо твоєї допомоги.
Божедар відчув пульсуючі удари всередині Каменя. Мольфар відірвав від нього руку і обернувся. Всі стояли в очікуванні.
Божедар вийняв книгу.
— Даниле!
Данило відійшов від Каменя на декілька кроків і витягнув праву руку вперед. Камінь повільно зсунувся вбік. Під ним виднілася невелика воронка. Божедар обережно поклав книгу до ями. Камінь повернувся на своє місце.
— Ставайте у коло! — скомандував він.
Всі стали у коло з чотирьох сторін. Божедар зник і з’явився на верхівці Каменя.
— Сконцентруйтеся! Захистіть Камінь силою чотирьох стихій!
Всі підняли праві руки і сконцентрували сили на Камені. У кожного з руки одночасно вирвався товстий кольоровий промінь. Промені, як і минулого разу, з’єдналися над витягнутою рукою Божедара. Він світився сріблом разом із Каменем. Потім промені плавно перейшли на Камінь, і він почав сяяти п’ятьма кольорами. Через декілька секунд промені зникли. Всі опустили руки. Мольфар щез із Каменя. Решта втомлено опустилися на траву.
— Як у старі добрі часи, — посміхнулася Богдана, витираючи долонею піт із блідого чола.
— Так.
Марія відкинула бронзові хвилі волосся за спину і вдивлялася у Камінь. Їй здавалося, що вона чує биття його серця.
— Ну то що, ми будемо тут усі разом чекати на їхнє пришестя, чи як? 0 запитала Богдана.
Вона простягнулась на повний зріст на м’якій траві. Над головою у темному літньому небі яскраво сяяли зірки. Прохолодний вітерець шурхотів у гілках, неначе хотів розказати про все, що відбувалося тут, поки їх не було. Круто лежати ось так, випроставши тіло і ні про що не думаючи, а просто кайфувати від теплої літньої ночі, від цих криків нічних птахів, від співу цвіркунів, від п’янких пахощів невидимих у пітьмі трав. І хочеться, щоб ця мить тривала вічно…
— Треба зробити так, щоб вони могли узяти книгу. Якщо ми будемо тут разом, вони цього не зможуть.
Упевнений голос Захара повернув її до реальності.
Богдана підвелася на лікті і подивилася у синю безодню Захарових очей, що світилися у темряві.
— То що, залишимо когось одного? — запитала вона.
— Я залишусь. — Тон Захара, як завжди, не передбачував заперечень.
— Чому це ти? — Данило невдоволено зиркнув на товариша. — Ми теж не гірші.
— Тому що ви були поранені, вам вже досить. Хто знає, як воно піде.
— Дівчатам я б теж не дозволив. А за себе не згоден.
— Як це не дозволив? Ти диви, який командир знайшовся! — вигукнула Богдана.
— О, полетіли іскри, — Данило підморгнув Богдані.
Вона сердито відвернулася.