— Є!
Вона притисла книгу до себе і зникла у густій темряві лісу. Лео відпустив пиловий вир і щез услід за нею. Завіса поступово розсіювалася. Захар напівлежав на лікті, важко дихаючи. Трава біля нього намокла і стала липкою.
Раптом на галявину злетіла голубиця. Марія підбігла до Захара і опустилася навколішки. Живий! А це що за липка рідина? Ні! Вона обережно заглянула за його спину. Залізна рукоятка виблискувала у місячному сяйві. Господи, чому? Краще б вона залишилася біля каменя. Вона відчула, як сльози мимоволі наповнювали її очі… Але він не повинен цього бачити. Вона швидко опанувала себе.
— Перевір, що з книгою, — стиха промовив Захар.
Марія побігла до каменя.
— Вони її забрали.
Жінка швидко повернулася назад. Захар намагався встати.
— Тобі не можна рухатися. Потерпи, я зараз.
Вона підхопилася і помчала крізь хащі, вдивляючись між гілок. Десь тут повинно бути джерело! Господи, допоможи! Допоможи знайти його швидко, на рахунку кожна хвилина…
Раптом щось блиснуло попереду. Тонка прохолода віяла звідти. Це воно! Дякую, Господи! Марія полетіла вперед, не відчуваючи ніг. Ось і живильна волога вже струменить по її руках. Вона швидко вийняла фляжку і набрала воду. Але цього замало. Потрібен живосил… Як же його тут знайти? Тільки змії знають, де він росте… Що ж робити?..
Несподівано Марія помітила, що трава біля джерела стиха колишеться. Невже вони допоможуть і зараз? Над травою у світлі місяця вона побачила маленькі блискучі очі. Марія повільно рухалася за змією. Живосил! Захар буде жити!
— Дякую тобі!
Змія кивнула головою і зникла у траві. Марія обережно зірвала ніжні листочки і помчала назад, крізь зарості. Гілки зачіпалися за її одяг, дряпали руки та ноги, але вона не відчувала цього. Жінка вискочила на галявину. Там уже стояв Божедар.
— Де ви були? Ви ж обіцяли!
Глибокий розпач почувся в її голосі.
Марія впала на траву поряд із Захаром, швидко відкрила фляжку з водою, піднесла її до вуст і пошепки промовила замовляння. Фляжка почала світитися, і з кожним словом світіння посилювалося. І ось уже сріблясто-блакитний вогонь огорнув її. Марія піднесла фляжку до губ Захара. Чоловік почав повільно пити.
— Тримайся! Зараз я допоможу.
Марія полила листочки живосила водою із фляжки, і вони почали сяяти. Жінка сіла обличчям до Захарової спини і обережно стисла у руці рукоятку, що стирчала з його тіла.
— Готовий?
— Так.
Марія різким рухом висмикнула ніж із рани. Кров бризнула на її сукню, на руки, на обличчя. Знахарка обережно підняла сорочку і приклала до рани живосил. Потім відірвала шматок тканини від сукні і перев’язала його.
На галявину опустився ворон. Він перетворився на Данила. Хлопець підбіг до Захара і Марії.
— Як це сталося?
— Агата вискочила іззаду, — голос Захара прозвучав тихіше, ніж завжди.
— Вони забрали книгу?
— Так. Довго не могли. Камінь не піддавався.
— Ми поставили гарні кордони, — сказав Данило, пильно роздивляючись щілину під Каменем.
— Ти завжди знайдеш хоч щось хороше у поганому, — посміхнувся Захар.
Божедар підійшов до присутніх. Марія підняла голову. Так, він не міг допомогти. Тоді б вони не змогли забрати книгу. А наступне затемнення дуже нескоро. І жити в такому режимі стало вже просто неможливо.
— Вибач, я була у розпачі.
— Не варто перепрошувати. Я розумію, — Божедар спокійно впустив її у темні глибини своїх очей. — Почекаємо, поки рана заживе, і спробуємо знищити їх разом із кріслами на Лисій горі, до того, як він промовить заклинання. Тепер у нас є трохи часу до місячного затемнення.
— Через три дні? — уточнив Данило.
— Так, через три дні.
— Добре. — Данило обернувся до Марії. — Чим ти лікувала? Окрім води.
— Живосилом.
— Змії про тебе пам’ятають, — посміхнувся Данило.
— Так, і я їм дуже вдячна.
— Вони знають про це. — Данило допоміг Захару сісти зручніше. — Як ти почуваєшся?
— Неначе тільки народився, — посміхнувся Захар.
— Живосил швидко діє.
— Так, ми пам’ятаємо, — сказала Марія.
Божедар пильно подивився на характерника.
— Думаю, що ще декілька замовлянь не зашкодять для швидшого одужання.
Мольфар підійшов до Захара, вийняв із кишені великий круглий гладкий сірий камінь, простягнув руки до неба і погладив його, перекладаючи з руки у руку.