Коли Чарлі нарешті наблизився до Ізабель, на її плечах був парубочий піджак, а самого парубка вона тримала за руку. Неподалік непевно тинялася якась дівчина, в очах якої читався неприхований сумнів у доречності її присутності. Повновида і неприваблива, вона, тим не менш, була схожа на супутника Ізабель, з чого можна було зробити висновок, що це його сестра.
— Ходімо додому, — грубо кинув Чарлі в бік сестри.
— Так швидко? А я думала, що ми трохи погуляємо. З Роландом та Сибілою. — Ізабель люб’язно всміхнулася до Роландової сестри, й Сибіла, надзвичайно здивована таким проявом доброти, аж засяяла з радощів.
Удома Чарлі міг домогтися від Ізабель усього, чого хотів, інколи завдаючи їй болю й ображаючи, але тут, на людях, він не насмілився й тому скорився.
Що ж сталося під час тієї прогулянки? Свідків того, що трапилося в лісі, не було. А через відсутність свідків не було й пліток — принаймні спочатку. Але не треба бути генієм, щоб з подальших подій здогадатися, що саме відбулося того вечора під склепінням зеленого листя.
— Мої сандалі! Я забула їх на дереві! — розпачливо вигукнула Ізабель і послала Роланда по сандалі, а Чарлі, здається, по Сибілину шаль. До цієї хитрості вона вдалася, аби позбутися чоловіків.
Дівчата повмощувалися на маленькій м’якій галявинці. Темрява ставала дедалі густішою, а вони все сиділи, куняючи від випитого шампанського і вдихаючи терпке повітря, ще не вистигле від сонячного тепла, та вже торкнуте нічною прохолодою. Сукні на їхніх розпашілих тілах поволі висихали, і брижі тканини, в міру того як з них випаровувалася волога, відставали від тіла, приємно його лоскочучи.
Ізабель знала, що їй потрібно: залишитися наодинці з Роландом. Але для цього вона мусила спекатися свого брата.
Ліниво спершись на дерево, вона заговорила.
— То хто з них твій кавалер, Сибіло?
— Та в мене нема кавалера. І ніколи не було, — зізналася Сибіла.
— Як нема, то треба завести.
Ізабель схилилась набік, зірвала схожий на перо листок папороті й провела ним по своїх губах, потім — наче ненароком — по губах своєї випадкової компаньйонки.
— Як лоскотно й приємно! — прошепотіла Сибіла.
Ізабель знову зробила те саме. Сибіла всміхнулася, напівзаплющила очі й не стала зупиняти спокусницю, коли та ніжно вела листком по її шиї, потім навколо декольте і — вниз, особливо довго затримуючись на пагорбках грудей.
Сибіла млосно хихотіла, а коли листок дістався її талії й спустився ще нижче, розплющила очі.
— Ти чому зупинилася? — спитала вона з ноткою образи.
— А я й не зупинялася, — відповіла Ізабель. — Просто сукня заважає тобі відчувати.
Вона задерла край Сибілиної сукні й почала водити листком папороті по оголеній литці.
— Так краще?
Сибіла знов заплющила очі й почала щось заворожено мимрити собі під ніс. Від товстуватої литки зелене перо помандрувало до коліна, а потім до стегна. Коли на зміну листку прийшли ніжні пальці Ізабель, Сибіла солодко зітхнула.
Ізабель тим часом гострим поглядом вивчала обличчя своєї старшої компаньйонки і, коли повіки Сибіли ось-ось мали затріпотіти у пристрасному передчутті, хутко прибрала руку.
— Так я і знала, — мовила Ізабель діловим тоном, наче ставлячи діагноз, — тобі справді потрібен кавалер.
Сибіла, мимоволі вирвана зі стану повного блаженства, не відразу прийшла до тями.
— Так от, стосовно приємного лоскотання, — вимушено вдалася до пояснення Ізабель, — коли це робить кавалер, то виходить набагато приємніше.
— А ти звідки знаєш? — запитала Сибіла новоспечену подругу.
Ізабель уже мала готову відповідь:
— Чарлі.
Перш ніж повернулися хлопці, несучи із собою сандалі та шаль, Ізабель вдалося досягти задуманого: Сибіла, з кокетливо задертою спідницею, розглядала Чарлі з неприхованою цікавістю та ентузіазмом.
Однак Чарлі проігнорував її настирливий погляд: він прикипів очима до Ізабель.
— Ти, часом, не помітив, наскільки схожі Ізабель і Сибіла? — зумисне грайливо спитала його сестра.
Чарлі отетеріло витріщився на неї.
— Я маю на увазі імена. Вони дуже подібно звучать. Їх легко переплутати. Що скажеш, га? — Сестра кинула на брата гострий погляд, немов підштовхуючи його до здогадки. — Ми з Роландом підемо трохи погуляємо. А Сибіла стомилася. Залишайся з нею, — сказала Ізабель і взяла Роланда під руку.
Чарлі байдужно зиркнув на Сибілу й помітив її задерту спідницю. Сибіла дивилася на нього широко розкритими очима, трохи розтуливши рота.