Я перечитала листа. Стислий і діловий, він жодним чином не видавав мого страху. Уже розвиднювалося. Дрож припинився. Незабаром тут з’явиться Джудіт зі сніданком.
Для нової гувернантки не існувало нічого недосяжного.
Так принаймні здавалося спочатку.
Але подекуди виникали труднощі. От, скажімо, суперечка з Хазяйкою. Естер, вичистивши й причепуривши кімнати, замкнула їх, а трохи згодом із незадоволенням виявила, що хтось їх знову відімкнув. Вона покликала до себе Хазяйку.
— Яка потреба, — запитала вона, — залишати кімнати відімкненими, якщо вони не використовуються? Ви ж бачите, до чого це призводить: дівчата заходять до них, коли їм заманеться, і вчиняють безлад. У результаті і моя, і ваша робота стає марною.
Бабця, здавалося, цілком з нею погодилася, і Естер заспокоїлася. Але за тиждень вона знову виявила, що двері відімкнено.
Насупившись, гувернантка знову викликала Хазяйку. Цього разу пустопорожні обіцянки вже не могли вдовольнили Естер: вона твердо вирішила з’ясувати все.
— Зважте на повітря, — сказала бабця. — Без руху повітря в будинку стає страшенно волого.
У простих і дохідливих висловах Естер прочитала місіс Дюн стислу лекцію про циркуляцію повітря та про вологу й відіслала бабцю геть, перебуваючи у впевненості, що цього разу їй вдалося розв’язати проблему остаточно.
Та за тиждень міс Барроу знову помітила, що двері відімкнено. І тепер Естер уже не стала викликати бабцю. Натомість Естер сіла і почала міркувати. Проблема виявилася глибшою, ніж могло здатися на перший погляд. Вихователька вирішила краще приглядітися до Хазяйки і шляхом спостереження виявити, що ж насправді криється за відімкненими дверима.
Друга проблема стосувалася Джона-копача. Його неприязне ставлення до неї не пройшло повз увагу Естер, але це її аж ніяк не засмутило. Вихователька була чужою в цьому домі і тому мала продемонструвати, що вона тут перебуває для блага всіх і кожного, а не для того, щоб із кимось сваритися і створювати прикрощі. Естер сподівалася з часом схилити садівника на свій бік. Але попри те що Джон-копач начебто звик до її присутності, його неприязнь виявилася несподівано тривкою і ніяк не хотіла сходити нанівець.
Якось гувернантка звернулася до Джона з абсолютно безневинним і буденним питанням. У нашому саду Естер якось побачила — принаймні так вона стверджувала — дитину з села, яка в той час мала бути в школі на заняттях.
— Хто ця дитина? — поцікавилася вона. — Хто її батьки?
— Нічого я не знаю, — несподівано грубо відповів Джон.
— Та я й не кажу, що ви обов’язково повинні це знати, — спокійно відповіла Естер, — але ця дитина має бути в школі. Гадаю, що в цьому ви зі мною погоджуєтесь. Ви тільки скажіть мені, чия це дитина, і я обговорю її поведінку з її батьками та директоркою школи.
Джон-копач знизав плечима і збирався був піти, але гувернантка була не тією жінкою, від якої можна було відкараскатися так легко. Швидко оббігши садівника, вона заступила йому дорогу і наполегливо повторила свою вимогу. А чом би й ні? Адже вимога була цілком слушною і висловлювала її Естер цілком чемно. Тож з якого дива садівник мав опиратися?
Але він таки вперся.
— Діти із села сюди не заходять, — тільки й сказав він.
— А ця дитина зайшла, — наполягала гувернантка.
— Діти тримаються подалі від маєтку, бо бояться.
— Не смішіть мене. Чого і кого їм тут боятися? Цей хлопчик був у крислатому капелюсі й у штанях, перешитих з дорослого чоловіка. Його зовнішність досить характерна. Ви не можете не знати, хто він.
— Жодної дитини я тут не бачив, — відрізав Джон, даючи Естер зрозуміти, що розмову скінчено, і знову зробив спробу піти.
Та Естер була сама наполегливість.
— Але ж ви не могли його не бачити!
— Нормальна людина не побачить того, чого побачити не можна. А я — людина нормальна. Коли нема чого бачити, я нічого й не бачу. І на вашому місці, пані, я теж нічого не побачив би. Тож до побачення вам.
І з цими словами Джон-копач таки пішов. Цього разу Естер не стала перепиняти його. Вона залишилася стояти, скрушно хитаючи головою й дивуючись, який це ґедзь із доброго дива вкусив садівника. Що ж, Енджелфілд і справді виявився маєтком, сповненим загадок. Але гувернантка над усе полюбляла інтелектуальні вправи. Лишень заждіть, незабаром вона таки добереться до суті!