Стався нещасний випадок. Мій наречений пішов зі своїм братом дичину постріляти. Куріпок, чи що… Саме туди, куди не можна було ходити. Хтось помітив їх, і вони злякалися. Та й кинулися навтьоки. Даніель, його брат, той перший підбіг до перелазу і перескочив через огорожу. А мій наречений надто метушився. Його рушниця застрягла в перелазі. Треба йому було зупинитися й спокійно її витягти. А він почув, що за ним женуться, запанікував, смикнув рушницю на себе і… Гадаю, далі розповідати не треба. Ви й так здогадалися, що трапилося.
Я розпустила в’язання. Усі ці вузлики, які я вив’язувала рядок за рядком, — взяла й розпустила. Це робиться легко. Висмикуєте спиці, тягнете за нитку, і вузлики розповзаються. Один за одним, рядок за рядком. Я розпустила зайву п’ятку і продовжувала тягнути нитку. Стопа, підйом, ребриста гомілкова частина. Я смикала нитку, а петлі розв’язувалися та й розв’язувалися. І незабаром не лишилося нічого — тільки купка покручених синіх ниток у мене на колінах.
В’язати шкарпетку легко, а розпустити — ще легше.
Я думала скрутити цю синю вовну у клубок, щоби згодом щось зв’язати. Може, я щось і зв’язала потім — не пам’ятаю.
Удруге я помилилася тоді, коли вже почала старіти. Ми з Кітті сиділи саме отут, біля каміна. Минув рік після смерті її чоловіка і майже рік після того, як вона перебралася до мене. Слава Богу, вона поволі прийшла до тями, їй уже набагато краще, думала я. Стала більше посміхатися, знову виявляла інтерес до життя. Уже не ридає ридма на кожну згадку про небіжчика. Отже, сиділи ми отут, а я в’язала. Це мали бути теплі спальні шкарпетки для Кітті; з м’якенької ягнячої вовни, рожеві — саме під колір її халата. Сама ж Кітті читала книжку. Мабуть, вона не надто у неї заглибилася, бо раптом зауважила:
— Джоанно, ти двічі вив’язала п’ятку.
Я піднесла в’язання до очей — і дійсно.
— Хай йому грець! — вилаялась я.
Кітті сказала, що було б недивно, якби це вона так помилилася: вона ж бо повсякчас або вив’язувала п’ятку двічі, або й геть забувала вив’язати її, й тоді шкарпетка виходила зовсім без п’ятки — просто нога і пальці. Ми згадали про це — й обидві розсміялися.
— Не чекала від тебе такого промаху. Це зовсім на тебе не схоже, — сказала сестра.
Не схоже, але трапилася колись у мене така помилка, кажу я їй. Усього один раз. І нагадала сестрі те, про що я вам тільки-но розповіла. Про отой нещасний випадок із моїм нареченим.
Отак, вголос згадуючи минуле, я й розпустила зайву п’ятку і відразу ж почала переробляти шкарпетку. Така робота потребує додаткової уваги, та й надворі вже почало сутеніти. Я закінчила свою розповідь, сестра на неї ніяк не відреагувала, тож мені подумалося, що вона знов поринула у спогади про свого чоловіка. Коли вже, гадаю, я розповіла їй про свою втрату, що сталася багато років тому, то й вона пригадала свою, що сталася зовсім недавно.
Вив’язувати пальці було вже пізно: надворі майже зовсім стемніло, тож я відклала шкарпетку і підвела очі.
— Кітті? — гукнула я.
Вона не відповіла.
Спочатку я подумала, що вона заснула.
Так, вона дійсно заснула.
Навіки.
Як сиділа собі тихенько, так тихенько й померла. На її обличчі застигла лагідна безтурботна посмішка — наче вона була рада повернутися до свого милого. Рада, що тепер вони разом. Поки я приглядалася в темряві до отієї шкарпетки і базікала про минуле, сестра взяла та й пішла до свого чоловіка.
Тому тієї ночі я по-справжньому злякалася, коли вив’язала п’ятку двічі. Перший раз, коли я це зробила, я втратила свого судженого. Другого разу я втратила сестру. І ось тепер це трапилося втретє. Мені вже ні´кого було втрачати. Окрім самої себе.
Я поглянула на шкарпетку. Сіра вовна. Проста річ, нічого особливого. Але призначалася вона мені.
Ну то й Бог з нею, сказала я собі. Хто за мною жалкуватиме? Моя смерть нікому не завдасть болю. І це прекрасно. Зрештою, я встигла пожити, не те що мій милий. А ще мені пригадалося лице померлої Кітті. Спокійне, усміхнене лице. «Либонь, смерть — це не так уже й погано», — подумала я.
І почала розпускати зайву п’ятку. Навіщо, спитаєте ви? Просто не хотіла, щоб мене знайшли з отією шкарпеткою в руках. Мені уявилося, як люди казатимуть: «Її знайшли з в’язанням на колінах, і як ви гадаєте, що ж то було? Шкарпетка з подвійною п’яткою! От стара дурепа!»
Я не хотіла, щоб про мене таке сказали. Тому і розпустила зайву п’ятку. А поки розпускала, то подумки готувалася піти у кращий світ.