Остаточні висновки від офіційного розслідування відклали на два тижні.
Коли всі почали розходитися, детектив-інспектор Френк Корніш підійшов до Артура Бедкока.
– Можна мені перекинутися з вами кількома словами, містере Бедкок?
– Звичайно, звичайно.
Артур Бедкок був схожий на уривок пожованої мотузки більше, аніж будь-коли.
– Я нічого не можу зрозуміти, – мурмотів він. – Я просто нічого не розумію.
– У мене тут машина, – сказав Корніш. – Ми поїдемо до вас додому, гаразд? Там нам буде зручніше поговорити, та й ніхто не заважатиме.
– Дякую вам, сер. Так, так, не заперечую, там справді нам буде краще поговорити.
Вони зупинилися біля акуратно пофарбованих у синій колір воріт будинку номер три на Арлінґтон-клоз. Артур Бедкок пішов першим, інспектор – за ним. Артур дістав свій ключ, але не встиг устромити його в шпарину, як двері відчинилися зсередини. Жінка, що відчинила їх, стояла там, здавалося, трохи збентежена. Артур Бедкок, схоже, розгубився від несподіванки.
– Мері, – сказав він.
– Я щойно приготувала тобі чаю, Артуре. Подумала, ти захочеш випити чаю, коли повернешся з розслідування.
– Я дуже вдячний тобі, звичайно, – мовив Артур Бедкок. Він дещо завагався, а потім сказав: – Познайомтеся. Інспектор Корніш – місіс Бейн. Вона моя сусідка.
– Бачу, – сказав інспектор Корніш.
– Я принесу ще одну філіжанку, – сказала місіс Бейн.
Вона зникла, а Артур Бедкок, у чиїх рухах була якась невпевненість, провів інспектора у світлу, обтягнуту кретоном вітальню, праворуч від холу.
– Вона дуже добра жінка, – сказав Артур Бедкок. – І завжди була такою.
– А ви давно її знаєте?
– О, ні. Лише відтоді, коли ми сюди приїхали.
– Ви живете тут уже два роки, наскільки мені відомо, чи навіть три?
– Уже близько трьох, – відповів Артур. – Але місіс Бейн оселилася тут лише півроку тому, – пояснив він. – Її син працює неподалік, і після смерті чоловіка вона перебралася жити сюди, а син живе й харчується з нею.
Місіс Бейн з’явилася якраз у цю мить, із тацею в руках, яку вона принесла з кухні. Це була темноволоса жінка років сорока, у чиєму погляді відчувалася якась невідома тривога. Кольором шкіри, що пасував до її темного волосся та очей, вона скидалася на циганку. У виразі її очей було щось трохи дивне. Вони дивилися якось напружено. Вона поставила тацю на стіл, й інспектор Корніш сказав якусь люб’язність, що ні до чого не зобов’язувала. Професійний інстинкт підказував йому бути пильним. Насторожений вираз в очах жінки, швидкоплинний страх, який промайнув у них, коли Артур відрекомендував його, не пройшов для нього непоміченим. Цей вираз легкого страху та недовіри в очах при зустрічах із представниками закону був притаманний людям, які, хай і ненавмисне, цей закон у чомусь порушили, але причини такої поведінки могли бути й іншими. Інспектор Корніш був переконаний, що тут ідеться саме про ці інші причини. Він відчував, що місіс Бейн уже мала якісь стосунки з поліцією, що примушували її тепер стерегтися й почувати себе невпевнено. Він пообіцяв собі, що спробує довідатися більше про Мері Бейн. Поставивши тацю на стіл, вона відмовилася скласти їм компанію, сказавши, що їй треба додому, і пішла.
– Вона здається дуже милою жінкою, – сказав інспектор Корніш.
– Так, і справді. Вона дуже приязна, дуже добра сусідка й дуже симпатична жінка, – погодився Артур Бедкок.
– Вона приятелювала з вашою дружиною?
– Ні, ні, я б так не сказав. У них були добрі сусідські взаємини. Але нічого особливого у плані особистих стосунків.
– Розумію. А зараз, містере Бедкок, ми хочемо здобути від вас стільки інформації, скільки ви зможете нам дати. Результати розслідування дещо приголомшили вас, чи не так?
– Справді, вони мене приголомшили, інспекторе. Звичайно, я не міг не розуміти, там було щось не так, адже Гізер ніколи не нарікала на здоров’я. Я не пам’ятаю, щоб вона хворіла протягом бодай одного дня. Тож я і сказав собі: «Тут-таки щось не так». Але справжній результат розслідування мені здається просто неймовірним, інспекторе, якщо ви розумієте, про що я кажу. Справді неймовірним. Що то, в біса, за «біетилгекс…» – він спіткнувся на цьому слові й не зміг його закінчити.
– Для тієї речовини існує й легша назва, – сказав інспектор. – Вона продається під торговою маркою «Кальмо». Вам коли-небудь доводилося її чути?